Похід по Кіпру — острову пікапів та котів. Частина 1.

Якось, блукаючи мережею Інтернет, я випадково наштовхнувся на рекламку від компанії МАУ, де за дуже вигідною ціною пропонувався переліт на Кіпр (Київ – Ларнака – Київ). Не довго роздумуючи, почав вишукувати інформацію про можливість здійснення пішохідного туристичного походу цією країною. І виявилося, що Кіпр в цьому відношенні дуже вдалий варіант, адже тут поєднуються красиві гірські пейзажі з морським узбережжям, а м’який середземноморський клімат робить цей острів ідеальним місцем для нескладного трекінгу.

Запропонувавши цей варіант походу друзям та знайомим, вдалося зібрати невеличку групу і за півроку до вильоту, поки ще діяла акційна пропозиція, були куплені квитки (разом з багажем обійшлося близько 3000 грн на людину). Далі був етап планування походу: пошук варіантів переїздів, місць ночівель та відпочинку, розробка нитки пішохідного маршруту, оформлення відповідних документів і загалом пошуку необхідної інформації. Даний етап планування забрав у мене близько 3 місяців часу (я люблю, коли все ідеально сплановано і продумано). Маршрут був розпланований майже похвилинно, що дало свої плоди безпосередньо вже в поході. За 10 днів ми хотіли побачити якомога більше та повністю зануритися у культуру цієї середземноморської країни.

Кіпр – острів-країна у Середземному морі, географічно знаходиться в Азії (Близький схід), проте, як політично, так і культурно, він вважається країною Європи. Через таке розташування Кіпр завжди був ареною боротьби західної та східної цивілізацій. Навіть на сьогодні він розділений на дві частини: західна частина – Республіка Кіпр – заселена етнічними греками, а північно-східна – Турецька Республіка Північного Кіпру – ніким не визнана країна, окрім Туреччини. На сьогодні Кіпр є високо розвинутою країною, член Євросоюзу, зоною офшорів, центром туризму.

DSC_0014

Благополучно прилетівши на Кіпр та пройшовши митницю, розпочалася активна фаза нашого походу та перші пригоди. При отриманні багажу з літака ми не дорахувалися одного рюкзака, в якому  був стратегічний запас нашої групи – казан та одна з палаток (найбільша). Міркуючи куди його могли відправити – у Пекін чи Нью-Йорк (жартую), ми вже подумки прощалися з ним, а ж тут виявилося, що рюкзак перемістили у спеціальний багаж, мабуть через цікавий вигляд його вмісту при просвічуванні…

DSC_0015-2

Вийшовши з терміналу аеропорту, ми  ніби потрапили у новий для себе світ: порівняно з прохолодним київським ранком, тут вже була справжня спека; дорогою зустрічалися цитрусові дерева зі свіжими лимонами, а лівосторонній дорожній рух транспорту спершу взагалі збивав нас з пантелику, адже постійно здавалося, що ми йдемо не тією стороною вулиці.

DSC_0017-2

DSC_0022l;

Десь за годину неспішної ходи ми опинилися у центрі невеличкого міста Ларнака, на набережній Фунікудес з пальмовою алеєю. Історична частина міста має доволі цікаву одноповерхову архітектуру, яка чимось нагадувала мені забудову Латинської Америки (хоча я там не був).

DSC_0035

Так як в перший день нам потрібно було поповнити запас продуктів харчування на перші п’ять днів нашої гірської подорожі, візуально ознайомившись з центральною частиною міста (вузенькими вуличками з величезною кількістю магазинчиків, ремесельних лавок, кафе та ресторанів; пальмами на фоні блакиті Середземного моря;  окрасою центральної частини міста – церквою Святого Лазаря, в якій розміщуються його мощі), ми відправилися на пошуки продуктового супермаркету  та магазину, де продаються газові балони (на Кіпрі заборонено збирати хмиз і розводити в лісі багаття). Цікавою особливістю не туристичної частини міста є фактично відсутність пішоходів. Всі пересуваються виключно на автомобілях. Тому на таких як ми піших туристів всі дивилися з великим подивом і захопленням, інколи навіть аплодували…  Ми навіть не знайшли пішохідних доріжок для входу в магазин – тільки автомобільні під’їзди. Не дарма Кіпр посідає перше місце у світі за кількістю автомобілів на одну особу.

Это слайд-шоу требует JavaScript.

Закупивши провізію, ми відправилися до місця першої ночівлі – пікнік-сайту біля аеропорту Ларнаки, що розташований на березі солоного озера Алікі. Ще однією пам’яткою, яка розміщувалася недалеко від нашого табору, була мечеть Хала Султан Текке – четверта по значимості ісламська святиня після Мекки, Медини і Аль-Акси.

DSC_00404

DSC_0044-2

Это слайд-шоу требует JavaScript.

Поясню трішки, що ж таке пікнік-сайт. Адже такого дива у нас немає. Уявіть ліс за містом, чи можливо якусь видову прилеглу ділянку, де відпочиває переважно половина міського населення, виїжджаючи на так звану «природу». А тепер уявіть на цій ділянці, в залежності від місця, від 10 до 100 нових дерев’яних столів і лав, які, доречі, постійно миють спеціальні служби, 2-3 туалети з умивальниками, туалетним папером, милом (які ніхто не забирає додому), підведену питну воду, смітники та бездоганну чистоту. Ось це і є пікнік-сайт. Які до того ж є безкоштовними, тобто, щоб посидіти за столикому, нікому платити не потрібно.

Это слайд-шоу требует JavaScript.

Наступного дня нам необхідно було переїхати в гори Троодос. Оскільки з Ларнаки в гори немає прямого автобусного сполучення, то спочатку треба переїхати в місто Лімасол. З першого ж погляду це місто нам дуже сподобалося, адже в ньому гармонійно поєднуються модернові сучасні споруди зі старою архітектурою колоніальної епохи. Особисто мене зачарували вузенькі вулички старого міста, безліч кав’ярень в яких дідусі зранку неспішно потягували каву, різні художні майстерні з красивими вітринами. Але на споглядання цього міста у нас було лише півгодинки, оскільки в гори Троодос йде зранку тільки один автобус, і нам необхідно було ще знайти автобусну станцію.

DSC_1407-2

DSC_1305

Майже перебігаючи по вуличкам, орієнтуючись по карті та запитуючи дорогу у місцевих, ми все ж таки знайшли ту станцію. Та і цього виявилось недостатньо. Напевно залишились би ми на ній в очікуванні автобуса до самого вечора, якби знову ж таки не місцевий дідусь. До речі дуже колоритний дідусь. Його зовнішній вигляд чомусь викликав у мене асоціацію з плантатором-мафіозі типового мексиканського серіалу – похилого віку, загорілий, з татуюванням на грудях та чотками у руках. Він нам пояснив, що на цій зупинці потрібний нам автобус не стає. І поки ми роздумували, що ж нам робити далі, як дідусь уже сам зупинив якийсь місцевий автобус, домовився з водієм, що той нас безкоштовно довезе до наступної станції і навіть уже почав наші рюкзаки затаскувати (хоча це йому не дуже вдалося, так як першим він схопив мій рюкзак і ледь здвинув його з місця). Це був перший дідусь-помічник, який нам дуже запам’ятався і допоміг. Забігаючи наперед, скажу, що ось таких прекрасних кіпріотів-дідусів, які нам дуже допомогли, було декілька.

Это слайд-шоу требует JavaScript.

А поки, розмістившись в комфортному автобусі, ми неспішно прямували до очікуваних гір.

Далі буде….Похід по Кіпру — острову пікапів та котів. Частина 2

Андрій Марущинець, Тетяна Прокопчук

Похід по Кіпру — острову пікапів та котів. Частина 1.: 4 комментария

Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход /  Изменить )

Google photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google. Выход /  Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход /  Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход /  Изменить )

Connecting to %s