Мій #безвіз, або бюджетна подорож до Італії. Частина 1. Мілан

Мій #безвіз, або бюджетна подорож до Італії. Частина 2. ФлоренціяВсі українці з нетерпінням чекали, коли ж вони зможуть подорожувати по Європі без віз, і я не виняток. Тому,  як тільки стало відомо, що підписання угоди з ЄС про безвізовий режим реально відбудеться (десь за два місяці до безпосереднього запуску безвізу),  я одразу ж почав планувати майбутню подорож. Вагань з вибором країни, яку в першу чергу хотілося б відвідати, не було – це Італія. Справа в тому, що минулого року я вже відвідав цю надзвичайно гарну та історично багату країну. Враження від подорожі були настільки незабутніми, що вирішив сюди обов’язково повернутися!

Однією з головних вимог до організації майбутньої подорожі була низька вартість, тобто необхідно було знайти найдешевші варіанти як для переїздів так і проживання. Тож за три місяці до запланованої подорожі почав вишукувати варіанти, як дістатися до Італії. Найоптимальнішим варіантом виявився маршрут через Польщу, де доволі широка мережа Low-cost авіа компаній, що породжує високу конкуренцію, а отже і наявність дешевих рейсів у більшість країн Європи.

DSC_00084

Low-cost, дослівно, «низька вартість» — це бюджетні авіалінії, які за рахунок зниження операційних витрат (літаки проводять більше часу в повітрі ніж у аеропорту, використання нових літаків, збільшення кількості місць за рахунок ущільнення крісел, відсутність харчування) пропонують дуже вигідні тарифи на переліт.

Варто зауважити, що дешевий тариф діє виключно на переліт тільки з ручною поклажею, а додатковий  багаж та інші послуги можуть значно підвищити вартість перельоту. Тож ми подорожували тільки з невеличкими рюкзаками.

З Польщі до Італії (з Катовіце до Мілану), вдалося забронювати квитки на рейс компанії «Wizzair» по 10 євро з людини. Хоча в Україні теж працює ця компанія, проте ціни на рейси чомусь вищі, ніж у Польщі, тому квитки з Києва до Катовіце на рейс того ж «Wizzair» обійшлися в 35 євро з людини, але й ця вартість рівноцінна квитку на автобус.

Про особливості планування поїздок, корисні посилання, основні системи бронювання житла і переїздів та інші корисні поради обов’язково додатково напишу у одній з наступних статей.

Отже, подорож розпочалася з аеропорту Жуляни м. Києва. Реєстрацію, повітряну безпеку, митний контроль пройшли дуже швидко та і посадка в літак відбулася вчасно. Тому, чітко за графіком літак вилетів у напрямку до м. Катовіце. У Польщі за планом у нас була самостійна пересадка на рейс до Італії, тобто потрібно було вийти на територію Польщі та знову пройти реєстрацію та всі інші процедури. Це були два окремі білети, і в разі запізнення літака з Києва ніхто нам не гарантував потрапляння до Італії, адже low-cost компанії не практикують стикування рейсів. Тому квитки потрібно брати мінімум щоб було дві-три години між рейсами, до прикладу у нас було близько п’яти годин  (з врахуванням переведення годинників на годину назад, тому в нас в той день було 25 годин в добі).

DSC_00041

До речі, щодо без візу: по прильоту, при проходженні паспортного контролю у Польщі, нас лише запитали: «Що пан робитиме в Польщі?», я відповів, що пан їде до Італії. Побажали щасливої дороги і більше нічого (хоча в разі необхідності потрібно чітко представити мету поїздки, зворотні квитки, фінансові гарантії).

Літак до Італії вилетів вчасно, а чисте безхмарне небо дало змогу насолодитися видом з висоти на неймовірні Альпи. Так як наш літак прямував до аеропорту Бергамо то над горами ми пролітали досить низько, тому змогли розгледіти і їхні блакитні озера, і покриті льодовиком північні схили найвищих вершин…

DSC_001022

Одразу біля виходу з аеропорту Бергамо ми сіли в автобуc компанії «Terravision» (найдешевший перевізник) і за 5 євро з людини доїхали до центрального залізничного вокзалу Мілана – Milano centrale. Зазначу, що в Італії немає яскраво виражених автобусних зупинок, чи станцій. В більшості випадків вони позначені лише знаком, в кращому випадку – поставлено декілька лавок.

DSC_00131

До центру вирішили дістатися пішки, пройшовши старовинними вуличками міста. Мілан відомий також своїми парками. І хоч нам, у зв’язку з браком часу, не вдалося потрапити у відомий парк Семпіоне, проте ми все ж таки прогулялися невеличким парком і перепочили в тихому затишку дерев. Що нас там здивувало, так це наявність безхатчинків. Таня взагалі думала, що в Європі їх немає, а виявилось, що навпаки. В Італії безхатчинків, які поселилися в тихих закутках під тінню дерев, або облюбували лавки парку чи вокзалу дуже багато, особливо біженців з Африки та Сирії.

DSC_00213

DSC_00261DSC_0028

DSC_01861

Отже, що ж нам вдалося побачити за цей короткий проміжок часу. Першим визначним місцем, до якого ми підійшли, був найвідоміший оперний театр світу – Ла Скала. Але його зовнішній вигляд настільки непримітний і звичайний, що ми декілька раз перечитала назву на табличці, чи дійсно це та сама будівля, в якій збирається уся міланська аристократія.

DSC_00601

DSC_006122

За декілька метрів від театру, в самому серці «столиці моди»,  знаходиться її архітектурна перлина – Галерея Віторіо Емануеле ІІ – один з найстародавніших торговий пасаж в світі. Яскраві фрески, витончені скульптури, мозаїчна підлога і головна родзинка – скляна покрівля і гігантський купол, не залишать байдужим жодного туриста. Саме тут знаходяться найдорожчі бутіки міста: Prada (найперший в світі, відкритий в 1913 р.), а також Gucci, Louis Vuitton, Dolce&Gabbana та інші.

DSC_01365

DSC_0068dDSC_00657

Вийшовши з галереї, ми стали ніби вкопані. Зачаровані величчю і красою Міланського собору, освітленого сонячним промінням, боялися навіть моргнути, щоб картинка не зникла. Розкішнішої та величнішої споруди я ще не бачив. Кафедральний собор Діви Марії Нашенте (або просто Дуому – з італ. собор) – четвертий в світі за величиною готичний храм, який може вмістити 40 тис. осіб одночасно. Його будівництво розпочалося на початку 14 ст., а закінчилося аж через 5 століть – у 1813 р., окремі деталі добудовують і досі. Вхід до храму і підйом на дах відкритий до 18:00 (на жаль, ми прийшли значно пізніше) і є безкоштовним. Зайти в Собор ми не змогли, проте затрималися біля нього до сутінок, щоб помилуватися незвичайною красою вітражів, підсвічених із середини.

DSC_01692

DSC_0098123DSC_0095DSC_0117

Прогулялися ми і «Золотим чотирикутником» Мілана – кварталом, який об’єднує 4 вулиці з найбільш пафосними, дорогими і модними магазинами. Тут і ювелірні магазини Тіфані, Булгарі, а також Gucci, Versace, Dior, Burberry, Valentino, Prada, Armani та багато інших.

DSC_00474

DSC_0069

DSC_01941

Найпопулярнішого замку Мілана – Замку Сфорца, ми дісталися у вечірню пору. Цей замок пройшов участь в багатьох боях, був зруйнований Наполеоном і відновлений у 20 ст. В свій час, роботами по його оздобленню займався сам Леонардо да Вінчі. Зараз тут знаходиться велика кількість різноманітних музеїв. Ми ж лише помилувалися його фасадом та пофотографували.

Перед Замком Сфорца знаходиться фонтан «Весільний торт» — покровитель усіх закоханих, який виконує одне-єдине бажання – одружитися чи вийти заміж, достатньо лише кинути в нього монетку. По крайній мірі в це вірять найромантичніші жительки Мілана.

DSC_0205

Так як поряд розташована станція метро, а час був досить пізнім, ми вирішили їхати до нашої автобусної станції Lampugnano, з якої близько 2 год. ночі відправлятиметься автобус до Флоренції. Вся система громадського транспорту Мілана представляє собою єдину мережу, тому і білети в ній єдині. Вартість 90-хв поїздки на будь-якому транспорті – 1,50 євро. Білети можна купити в автоматах на станціях метро, в газетних і табачних кіосках. Ми скористалися автоматом на станції. Тільки не викидайте квиток одразу, як пройшли турнікети, адже потім ви без нього не зможете вийти.

DSC_0219

На автобусній станції ми просиділи довгих 4 години в очікуванні нашого автобусу. Справа в тому, що в  Італії доволі дорогі переїзди, тому ще до поїздки я купив квитки на автобус, а найдешевший тариф — 10 євро, якраз у найнезручніший час. Проте, це дало змогу значно зекономити – звичайна вартість квитка близько 35 євро. Що нас вразило на вокзалі, так це бруд та наявність великої кількості тиняючих туди-сюди темношкірих емігрантів. В якийсь момент ми взагалі залишилися у двох на зупинці, що викликало ще ті відчуття. Проте, як потім ми дізналися, вони досить мирні (не хочуть повертатися на батьківщину), тому ведуть себе дружелюбно.

DSC_0153

Автобус прибув вчасно, і ми попрямували до Флоренції. Комфортність та зручність автобусів з кондиціонерами та wi-fi, відкидні крісла, якість доріг дозволяють повноцінно виспатись, а водії-шумахери (до речі їх завжди двоє) швидко доставили нас до місця призначення. To be continued////

Мій #безвіз, або бюджетна подорож до Італії. Частина 2. Флоренція

Тетяна Прокопчук, Андрій Марущинець

Мій #безвіз, або бюджетна подорож до Італії. Частина 1. Мілан: 3 комментария

  1. Дякую за захоплюючу подорож, прочитала статтю і ніби сама опинилася у Мілані. Чекаю віртуальну подорож по Флоренції)

    Нравится

Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход /  Изменить )

Google photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google. Выход /  Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход /  Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход /  Изменить )

Connecting to %s