Цього дня у нас була запланована поступова акліматизація, тобто ми не пішли  по маршруту, а залишились на день у місті Местія та вранці відправилися у  радіальний вихід (без рюкзаків) до озер Курульді, які знаходяться за 10 км від селища на висоті  2750 метрів. Тож, залишивши свої речі в гостинному кемпінгу, ми почали неспішний підйом. Дорогою нам відкривалися захоплюючі краєвиди на сванські поселення вздовж річки Мульхара та засніжені вершини Сванетського хребта.

Дві години стрімкого підйому по звивистих, порослих ліщиною з величезною кількість уже майже стиглих горіхів, стежках — і ми біля «хреста» — невеличкої вершини, що здіймається на 800 м над Местією та висоті якої закінчується лісова зона. Саме з даного місця відкривається найкращий вид на селище, тому тут побудовано оглядовий майданчик і  встановлено великий залізний хрест.

 

Проте не цей вид нас вразив найбільше. Дух перехопило від  засніжених вершин Головного Кавказького хребта (ГКХ), які нам відкрилися з даного ракурсу. ГКХ простягається на 1200 км від Чорного до Каспійського морів і саме на ньому розміщені усі найвищі вершини Кавказу. Хребет ділить Кавказ на дві частини — Північний Кавказ (російська частина) та Південний Кавказ (грузино-азербайжанська частина), і саме по ньому проходить кордон між країнами. Найвищою частиною ГКХ є центральна, яка знаходиться між Ельбрусом (5 642 м) та Казбеком (5047 м) і де зосереджена найбільша кількість п’ятитисячників.

 

Залишивши зону лісу, ми продовжили підйом по квітучим та дуже мальовничим альпійським лукам. Однак, згодом почулися перші тривожні погримування, які були ще дуже далеко, проте з кожною хвилиною, начебто, наздоганяли нас. У мене, все таки, була надія, що ми встигнемо ще до негоди дійти до озер Корульді, однак хмари почали сильно згущатися і видимість гіршала…

За декілька кілометрів до мети ми змогли хоч трішки побачити легендарну вершину – Ушбу, за яку вчепилось декілька хмаринок, з поміж яких вона періодично визирала. Гора має дві вершини — Північну (4694 м) та Південна (4710 м). Хоча за абсолютною висотою г. Ушба не є найвищою на Кавказі, однак сходження на неї є одним з найскладніших, яке ускладнюється фактично 2 кілометровими гранітними відвісними стінами перед самим піком…. Про неї мріє кожен альпініст, але через надскладний підйом частота нещасних випадків значно вища, ніж при сходженнях на інші вершини.

Коли до нашої сьогоднішньої цілі залишилося менше кілометра, негода зробила свою недобру справу — все почало затягувати туманом та й гроза підходила  все ближче і ближче, оточуючи зі всіх сторін. Тому нам нічого не залишалося, як  повернути назад…

Добряче змокнувши, ми повернулися до кемпінгу. Під вечір дощ припинився і навіть вийшло сонечко, що дозволило нам більш детально дослідити Местію.

Як ми вже писали, Местія – столиця верхньої Сванетії, яку незважаючи на важкодоступність та значну віддаленість від столиці, теж не оминула активна фаза реформ у Грузії. Це проявилося не лише у вперше побудованій декілька років назад асфальтованій дорозі, а і наявності в самісінькому центрі містечка  футуристичних будівель поліції та муніципалітету.

Також, у центрі розміщений дуже своєрідний пам’ятник цариці Тамарі, а на центральній площі містечка знаходиться туристичний інфо-центр, де безкоштовно можна взяти карти маршрутів та різноманітні інформаційні буклетики.

Проте, головними пам’ятками Местії і всієї Сванетії є кам’яні вежі, які ми і відправилися досліджувати. В історії цих споруд досі багато загадкового та міфологічного. Наприклад, до сьогодні не відомо для чого саме вони будувалися та з якою метою використовувалися.

 

В минулі часи практично кожна сім’я у Сванетії, мала таку вежу. Зазвичай, вони будувалися поруч з будинком і були з’єднані з ним переходом. Більшість сванських веж — творіння VIII–XIII століть. За будовою — це 4-5 поверхові кам’яні споруди, в основі яких квадрат  зі сторонами 4-5 метрів, що дещо звужується до верху. Вежі будувалися вручну, з каменів, які добувалися в горах. Неотесане каміння укладалося на вапняковий розчин. Кладка була дуже міцна.  До вежі не було входу зовні, а потрапити в середину можна було або з прибудованих будинків, або прямими підземними ходами, про які знали тільки члени сім`ї.

Достовірної інформації про те, чому свани раптом стали будувати вежі, немає. Проте, існує значна кількість версій, найцікавіші з яких наступні:

• Вежі будувалися для захисту як оборонні споруди від нападів зовнішнього ворога, а також використовувалися для передачі з допомогою сигнальних вогнів різноманітної інформації.
• Сванські вежі будувалися для престижу. Висота, розміри та кількість веж показували добробут та силу сім’ї чи клану. У кого більші та вищі вежі — той і заможніший.
• Вежі будувалися для захисту від лавин, які сходять з гір.
• Вежі будувалися як склади для продуктів харчування.
• Вежі використовувалися для внутрішньо-сімейної сексуальної активності. В будинку всі сплять, а тут ціла вільна і затишна вежа…
• Найбільш вірогідна, на нашу думку, версія, що вежі використовувалися як укриття сім’ї від поширеного в горах звичаю «кровної помсти» (ліцврі). Менталітет сванів був типовий для ізольованих територій: тут завжди всі ділилися на клани і воювали між собою. Віками головним ворогом сванів були не іноземні завойовники і навіть не ворожнеча кланів, а страшний внутрішній ворог «ліцврі» — звичай кровної помсти. За оцінками вчених ліцврі тут набув величезних масштабів — за 5 століть знищили більше 200 сванських родів. Так, у випадку загрози зі сторони «кровників», у вежу зносилися запаси продовольства, води тощо, що дозволяло сім’ям переховуватись там довгий термін.

Зараз ці вежі – туристична принада і один із видів заробітку місцевих жителів. За 2 ларі ви можете зайти у вежу та піднятись на її покрівлю. Це ми і зробили. Чесно кажучи, підйом по дерев’яних драбинах через вузькі отвори – не найлегший, тим паче якщо перед тобою і підіймаються, і спускаються десятки туристів. Та і покрівля – не сама надійна. Проте, саме з даху нам вдалося побачити усю красу сванських веж, їх кількість (адже з центральної вулиці їх практично не видно), велич…

Знову почалася злива. Але ми дуже сподівалися, що Грузія все ж таки проявить до нас гостинність, і завтрашній похідний день подарує нам ще більше яскравих емоцій та неймовірних краєвидів. Далі буде…

Андрій Марущинець, Тетяна Прокопчук

Наступна розповідь: Похід країною сванів. День 3. Активно-похідний