Автоподорож Елладою. Частина 4. Острів Лефкада та місто Дельфи

Досі пам’ятаю ті неймовірні відчуття, те пережите захоплення від відвідин Метеор. Добре, що зараз ми користуємося цифровими фотоапаратами, адже скільки  мені потрібно було б плівки, щоб закарбувати все побачене нами в подорожі.  Далі наш маршрут пролягав до західного узбережжя материкової Греції. Тут Еллада омивається водами Іонічного моря.

Ночували в кемпінгу на березі моря, а вранці відправилися у напрямку острова Лефкада. Дістатися на острів досить просто. З материковою частиною він з’єднується понтонним мостом і насипною дамбою. Перед в’їздом на міст розміщений середньовічний замок Айя-Мавра. Оскільки були поруч і був час, вирішили відвідати цю пам’ятку (вартість входу – 2 євро, що дуже дешево по європейських мірках). Чесно кажучи, замок нас не вразив. Від нього залишилося лише кілька руїн внутрішніх споруд і стіни. Проте, зважаючи на його положення, колись він мав дуже стратегічне значення і багату історію.

Після обіду ми потрапили на острів Лефкада. Основним його багатством є білосніжні піщані пляжі («лефкада» з грецької — білий) та бірюзова водичка…

Релаксували на пляжі Порто Катсікі — місці, де білі скелі висотою до 200 м різко обриваються до моря, утворюючи бухту з білою, прозорою галькою і світло-блакитно-лазурною водою. Від стоянки і декількох кафешок до лінії води ведуть понад 100 сходинок, вирубаних у скелі. З грецької, Порто Катсікі перекладається як «пляж кіз», адже лише вони могли дістатися сюди до того, як було побудовано сходи.

Скупавшись та відпочивши, помчалися далі в пошуках пригод — дивитися на один з найкращих заходів Сонця. В Греції майже завжди вони неймовірні, але цей був особливий…

Не щодня ти спостерігаєш як догорає день, гублячи свої різнобарвні промені у хвилях моря, забарвлюючи у багряний прямовисні скелі та змінюючи природнє сонячне освітлення на штучне, яке з приходом темряви все більше проривається з-під куполу маяка і надсилає сигнали яхтам, кораблям на десятки миль вглиб моря.

Наступний день нам приніс можливість зануритися в історію та культуру античної Греції. Біля підніжжя гори Парнас, в неймовірно мальовничому природному оточенні, розташувалося одне з найвідоміших міст Стародавньої Греції – Дельфи – центр античного світу. Місто овіяне багатьма міфами.

Згідно одного з них, Зевс, вирішивши визначити центр світу, випустив з протилежних кінців двох орлів. На те місце, де птахи зустрілися та впали, пронизавши один одного своїми клювами, верховний бог метнув величезний камінь, тим самим відмітивши, де знаходиться Пуп Землі. Цей камінь впав якраз на південно-західному схилі гори Парнас і зберігається зараз у музеї в Дельфах. Вхід до музею – одного з найкращих в країні зібрань предметів давньогрецького мистецтва, та до розкопок храмового комплексу коштує 12 євро.

Ми змогли вільно прогулятися серед античних пам’яток, роздивитися кожен експонат музею, адже приїхали після обіду (хоча вийшло дещо ризиковано, бо в цей день музей зачинявся о 17-30 – ми якраз встигли усе подивитись), та ще й не забуваємо, що у вересні туристів значно менше.

Сьогодні від одного з найбагатших храмових комплексів залишилися лише руїни. Проте, в стародавні часи Дельфи в Греції були відомі тим, що тут розташовувалося святилище в честь богів. Коли нове покоління богів з Олімпу, що вже прийняли людську подобу, винищувало по всій землі своїх ворогів-попередників, Аполлон прийшов в Дельфи і вбив величезного змія Піфона, який в темній печері зберігав таємниці матері-землі. Аполлон став сам завідувати таємними знаннями. Так з’явився оракул (місце для пророцтв) Аполлона в Дельфах. Згодом на цьому місці було збудовано храм Аполлона, в центрі якого існувало святилище, де і був оракул. На фронтоні храму розміщувалися відомі надписи «пізнай самого себе» та «нічого надміру», спрямовані на массу людей, що йшли сюди з усього еллінського і варварського світу аби дізнатися істину про минуле, сьогодення і майбутнє, яку повідомляла жриця-піфія. Спершу раз в рік, потім майже кожен місяць, а далі щодня вона підіймалася на бронзову триногу, встановлену на скелі над розщелиною, вдихала пари, які просочувалися з надр, і жувала листя лавра – священного дерева Аполлона. Далі піфія впадала в транс і починала щось бурмотіти. Тоді жреці прочитували їй запитання паломників і записували нескладне бурмотіння, яке потім перекладали віршами.

Пророцтва жреців були неоднозначні й лише від самих паломників залежало, як вони їх зрозуміють. Наприклад, на початку греко-перської війни, афіняни звернулися за порадою і отримали відповідь, що лише дерев’яні стіни дає Зевс для спасіння себе і нащадків. Вони змогли правильно трактувати пророцтво, що порятунок знайдуть завдяки своєму флоту. А от лідійський цар Крез, отримавши відповіді на свої три запитання, останні два інтерпретував невірно. Найвідоміша відповідь на запитання чи варто йому першому розпочинати війну — Якщо цар піде війною на персів і перейде річку Галіс — могутнє царство зруйнує. Крез не зрозумів, що мова йшла про його власне царство.

Посередництво жреців вносило в спілкування з богами людську інтригу. Кожен паломник повинен був супроводжувати своє запитання подарунком або жертвою. Якщо подарунок був кращим, ніж у інших, відповідь давалася позачергово.

Царі, багатії, цілі міста і країни несли в святилище подарунки, ставили статуї і колони, зводили і ремонтували храми. Острів Наксос поставив величезного мармурового сфінкса, острів Керкіра звів ще більшого мідного бика з золотими рогами поряд – зараз це експонати місцевого музею.

Раз в чотири роки змагання між містами в Дельфах приймало ще більш наочну форму. Для спокутування вбивства божественного монстра Піфона Аполлон, по тогочасним звичаям, заснував поминальні ігри, названі Піфійськими. Спортивна частина ігор проводилася на стадіоні вище святилища (зберігся значно краще знаменитого олімпійського) і на іподромі нижче (не зберігся взагалі). Музичні і поетичні конкурси відбувалися в театрі (теж відмінно зберігся) прямо над храмом Аполлона. Переможці отримували право ставити в Дельфах свої статуї.

Проте, далі були римляни-завойовники, а потім християни… З часом роль і значеня міста було втрачено, і воно, в прямому сенсі слова, було поховане під землею та камінням. Над ним утворилося селище пастухів – Кастрі. І тільки в ХІХ французькі археологи розкопали античні Дельфи, руїни якого ми й відвідали…

На ночівлю ми зупинилися в затишному кемпінгу на узбережжі Коринфської затоки поруч з Дельфами, посмажили сувлакі та заглибилися в лаунж.

Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход /  Изменить )

Google photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google. Выход /  Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход /  Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход /  Изменить )

Connecting to %s