Подорож до «п’яти земель» (Чінкве Терре). Частина 2. Вернацца, Монтероссо та Ріомаджоре

Після прогулянки ранковою Корнілією та запашної італійської кави ми відправилися в трекінг до наступного з містечок п`ятиземелля.

День виявився сонячний та теплий, тож у гарному настрої розпочали рух. Як і вчора ми обрали не найкоротший (платний) маршрут, а дещо складніший — з більшим набором висоти. Проте, я вважаю, що він теж не менш цікавий і є прекрасною альтернативою для тих, хто має більше часу у своєму розпорядку.

Першу частину дороги ми рухалися паралельно морю через оливкові сади та виноградники, а потім нас чекав доволі стрімкий підйом до невеличкого селища Сан Бернардино, яке розміщується практично на вершині гори на висоті близько 400 метрів, та з якого відкривається незабутній вид на Корнілью, на розчленоване морем узбережжя Чінкве Терре та Лігурійське море.

Йдучи крізь виноградники на схилах пагорбів Чінкве Терре, ми неодноразово зустрічали залізні конструкції, які йдуть стрімко в гору посеред виноградних насаджень. Це монорельси — так звана виноградна «мінізалізниця», адже по ним курсують мініпотяги з вагонетками. Справа в тому, що схили тут дуже круті, а виноград вирощують на штучно створених терасах. В період збору винограду ці конструкції використовуються для транспортування врожаю до виноробні чи точки, звідки його вже можна забрати іншим транспортом.

Загалом Чінкве Терре славиться своїм вином. Тут виготовляють, насамперед, білі сухі та десертні вина. Найпоширенішими сортами, які культивуються в пятиземеллі, є Боско, Альбарола та Верментіно, а також лікер Шаккетра, який виготовляється із в’яленого винограду.

Після маленького перепочинку в Сан- Бернардіно ми вирушили до наступного з містечок пятиземелля — Вернасси. Шлях був не складним — постійний спуск обабіч автомобільної дороги повз численні виноградники та оливкові сади. Також дорогою ми неодноразово помічали дерева хурми з масою стиглих плодів на них, і мені доводилося якось відволікати Таню, щоб вона не полізла на одне з них, адже любителю цього фрукта втриматися було дуже важко.

Головна вулиця Вернацци вивела нас до головної площі, розміщеної біля моря, поруч з гаванню. Саме тут відпочиває найбільша кількість туристів, адже звідси відкривається найкраща панорама на місто. З усіх містечок Чінкве Терре саме Вернацца, на наш погляд, є наймальовничішою.

Після відпочинку та фотосесії на фоні міста ми попрямували до замку Дорія та сторожевої вежі Белфорта, звідки можна роздивитися містечко з іншого ракурсу. Зайти туди коштувало лише 1,5 євро.

Оскільки в цей же день нам потрібно було повертатися до Флоренції, і часу на відвідини ще двох з п’яти містечок Чінкве Терре залишалося дуже мало, ми вирішили далі пересуватися потягом. Переїзд з Вернацци до Монтероссо зайняв у навс всього лиш 4 хвилини.

Монтероссо — найбільше за площею та населенням містечко, яке має більш рівнинний рельєф та великий пісчаний пляж. Пагорб святого Христофоро розділяє місто, так би мовити, на дві частини – старовинну середньовічну та нову, яка нагадує класичний морський курорт з готелями, ресторанами та розважальними закладами. Через тунель під пагорбом Христофоро ми вийшли на вулички старого міста, прогулялися ними, покуштували смачного місцевого морозива та насолодилися спокоєм туристичного містечка в несезон (хоча таке відчуття, що несезону тут майже не буває).

А вже на заході сонця, все тим же потягом ми дісталися до останнього з містечок Чінкве Терре – Ріомаджоре. Воно розміщується практично на скелях й умовно його можна розділити на три частини – вокзал, центр та рибацький квартал. Всі ці частини з’єднуються між собою тунелями. Найбільш відомі панорами на місто відкриваються з рибацького кварталу, але й туристів тут найбільше, тож, щоб сфотографуватися, потрібно трішки зачекати доки дійде черга. На жаль, на прогулянку Ріомаджоре у нас було тільки 40 хвилин, то ж ми не змогли детально ознайомитися з його видами, вуличками, головними будівлями.

За враженнями та емоційною складовою ця подорож була неймовірною — мальовничі краєвиди, від яких перехоплює подих, тиша і спокій туристичного містечка в міжсезоння, романтика та славнозвісний італійський колорит, темперамент, гостинність місцевих жителів. Приємні спогади й досі зігрівають нас у ці холодні зимові вечори і додають сил й натхнення в очікуванні неймовірних пригод та подорожей, які попереду в усіх членів клубу мандрівників «Подорожуй толково». Приєднуйся і ти.

Андрій Марущинець, Тетяна Прокопчук

В листопаді ми плануємо знову пройтися стежками Чінкве Терре — запрошуємо і Вас: Трекінг по Італії. Чінкве Терре + Флоренція та Піза

Ніжин — місто-музей

Інколи круті місця та об’єкти знаходяться зовсім поруч, хоча через погану розкрученість чи недостатню кількість інформації, їхнє істинне обличчя мало відоме широкому загалу. Одним з таких об’єктів є місто Ніжин, яке відоме у всьому світі своїми солоними огірочками, проте, про саме місто — основні його туристичні принади — більшості українцям відомо дуже мало.

Хоча останнім часом є певні позитивні зрушення у популяризації туризму — місто стало переможцем у номінації сім  історичних міст та містечок України акції «7 чудес України».

Безпосередньо для мене це місто має особливе значення, адже в Ніжині я навчався в університеті і саме там пройшли мої кращі студентські роки. Тому,  як тільки з’являється можливість туди потрапити знову, я з радістю її використовую. Нещодавно випала можливість прийняти участь у конференції з географії, яка організовувалася Ніжинським університетом, і я, ні секунди не роздумуючи, вирішив знову завітати у це дійсно чудове місто, загітувавши на це ще й своїх колег.

Варто зауважити, що місто є важливим залізничним та автомобільним вузлом. Сюди доволі легко дістатися з Києва як автомобільним транспортом (близько 100 км), так і залізницею (цілий день у напрямку Ніжина курсують і електрички, і пасажирські поїзди). Наприклад, ми дісталися Ніжина на «комфортній електричці», яка відправляється з Києва о 7:40 ранку – півтори години і ми вже на місці. 

DSC_1917
Центральна площа

Почати знайомство з містом доцільно з його найбільш відомого об’єкту – Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, до якого легко дістатися або від центральної площі , або від зупинки «університет» (маршрут № 3 від залізничного вокзалу), перейшовши по одному з мостів річку Остер.

DSC_1871
Річка Остер

Університет — один з найстаріших та найповажніших навчальних закладів України — був заснований у 1805 р. на кошти братів Безбородьків як Гімназія вищих наук зі статусом вищого навчального закладу університетського типу. Його випускниками були Микола Гоголь, Євген Гребінка, Леонід Глібов. Сучасним лозунгом університету є фраза «Ми навчили Гоголя – научимо і Вас»…

DSC_1802
«Старий» корпус

На особливу увагу заслуговує «старий корпус» університету, який практично не зазнав суттєвих змін з часів заснування установи. Це дуже красива монументальна споруда з колонадою, довгими коридорами з аркоподібною стелею, старими дерев’яними сходами, аудиторіями з картинами.

Тут розміщений цілий музейний комплекс: картинна галерея, музей Ніжинської вищої школи, музей Гоголя, які безперечно варто відвідати та послухати цікаві факти і розповіді.

DSC_1779

Але Ніжин це не тільки університет. Місто відоме ще з часів Київської Русі. Тут відбулася сумнозвісна «Чорна рада», результатом якої була фактично передача України під московську владу. Місто — колишня «грецька столиця України». Тут була величезна грецька община, яка залишила значну кількість архітектурних пам’яток.

Основні туристичні об’єкти міста розташовуються на центральній вулиці міста  — вулиці Гоголя, яка є пішохідною і починається з центральної площі. Я був приємно вражений появою в місті багатьох інформаційних стендів, карт, дороговказів.

DSC_1812

Дуже сподобалося, що на всі пам’ятки архітектури, пам’ятники, визначні місця встановлено QR-код, зчитавши який за допомогою свого смартфона, можна почитати або послухати докладну інформацію про той чи інший об’єкт.

DSC_1891

Тож, озброїшись смартфоном, ми відправилися знайомитися з основними пам`ятками центральної вулиці Ніжина. Не займатиму ваш час історичними фактами про дані обє’кти. Про них можна почитати на різних сайтах, або безспосередньо в самому місті, використавши QR-код. Пропоную лише нижче переглянути фото даних споруд.

DSC_1855
Церква Іоанна Богослова

DSC_1839
Благовіщенський собор

DSC_1863
Всіхсвятська церква

DSC_1832
Миколаївський собор

DSC_1816
Сквер Заньковецької

Гуляючи по Гоголівській вулиці, обов`язково завітайте до одноіменного парку-скверу, де знаходиться перший у світі за часом створення пам’ятник Миколі Гоголю. Його цікавою особливістю є те, що автор Пармен Забіла сховав свій автопортрет в складках плащу Гоголя. Це можна побачити, ставши праворуч від пам’ятника.

DSC_1833
Перший у світі памятник Миколи Гоголя

Вулиця Гоголя вивела нас до Ринкової площі, де збереглися давні торгові ряди, грецький магістрат, перша аптека міста і всієї лівобережної України.

DSC_1806
Торгові ряди

DSC_18074
Грецький магістрат

DSC_1805
Аптека 1740 року

Також, перебуваючи в Ніжині, завітайте до музею «Поштова станція» — єдиного в Україні комплексу будівель поштової контори XVIII століття.

DSC_1819
Музей «Поштова станції

Ще одним об`єктом на вулиці Гоголя, який необхідно 100 % відвідати, є музей рідкісної книги, розташований на другому поверсі старовинної будівлі колишнього купецького зібрання.

DSC_1852
Будівля купецького зібрання

В музеї панує особлива атмосфера спокою і затишку, яку ствоюють рідкісні раритетні екземпляри стародруків, величезні фоліанти в шкіряних переплетах, старовинні видання, розміщені на книжкових полицях.

Это слайд-шоу требует JavaScript.

На виїзді з міста, недалеко від залізничного вокзалу, розташовується ще один унікальний об`єкт — памятник ніжинському огірку, який прославив місто на весь світ. 

DSC_1939

Щоб подорожувати, не обов’язково збирати гроші протягом року, брати відпустки на роботі, їхати до інших країн. Цікавих міст та історичних об’єктів є достатньо і на теринах України, тим паче, що досить часто вони знаходяться зовсім поруч від нас. Тому не лініться і завітайте в один із вихідних днів до ось цього цікавого і з багатим історичним минулим міста.

Андрій Марущинець

Одноденна подорож в найколоритніше місто України – Одесу

«Там все Европой дышит, веет,
Все блещет югом и пестреет
Разнообразностью живой».

Так писав про Одесу О.С. Пушкін майже 200 років тому, так можна сказати про Одесу і сьогодні. Хто ж не знає про «перлину біля моря»? Для когось це транзитний пункт при поїздці у Коблево чи Затоку, для іншого – місто літнього пляжного відпочинку. Проте, насамперед, це місто-історія з притаманним йому колоритом, якого не знайдеш більше ніде у світі, місто, де кожна архітектурна пам’ятка просякнута духом романтизму.

Якщо ви хочете повною мірою зануритися в історію Одеси, насолодитися спокійним спогляданням видатних місць міста та розміреного життя його мешканців, скуштувати місцевих смаколиків у затишних кафе та ресторанах, і головне – все це зафотографувати, то до неї потрібно їхати в міжсезоння, коли ще немає великої навали туристів.

DSC_1311
Малолюдна Думська площа


Якщо планувати одноденну подорож, то найкраще їхати до Одеси потягом, і саме із залізничного вокзалу пішою прогулянкою розпочинати своє знайомство з містом. Фактично кожна вулиця історичної Одеси надзвичайно гарна і володіє неповторним шармом. Якщо забрати з неї автомобілі та поодинокі сучасні рекламні вивіски, то може здатись, що ось-ось по бруківці промчиться карета із вельмишановною пані, а з-за рогу одного з двориків вийде не поспішаючи якийсь багатий купець, чи перейде дорогу досвідчений капітан морського судна.

Дане місто є одним з небагатьох, яке будувалося за розробленим планом, т.з. «ідеальне місто». Воно розділене прямими довгими вулицями на правильні квартали. Тож обравши одну з вулиць, які йдуть паралельно залізничній колії, ви обов’язково потрапите в саме серце міста.

Своє знайомство з Одесою ми розпочали прогулянкою по вулиці Пушкінській, обрамленій віковими платанами та старовинною забудовою (до речі, саме тут в будинку №13 проживав певний час О.С. Пушкін, зараз це дім-музей Пушкіна), яка вивела нас до Думської площі.

Думська-площа
Міська рада

Це одна з центральних площ міста. Тут розташовується значна кількість архітектурних пам’яток, таких як археологічний музей з відомою скульптурою Лаокоон, будинок Англійського клубу, міська рада.

А поруч з нею, на підвищенні, у всій своїй красі величній і неповторній, розміщується один з головних символів Одеси – Одеський оперний театр – найстаріший та один з найгарніших оперних театрів України.

Оперний-театр-Одесса
Одеський оперний театр

Это слайд-шоу требует JavaScript.

Зробивши з сотню фото, ми вирушили далі на Приморський бульвар, який бере початок від Думської площі і пролягає паралельно морю. Саме тут розташовані Потьомкінські сходи, морський вокзал, пам’ятник Арману де Рішильє, який одесити називають пам’ятником Дюку.   

        _DSC0111-2_DSC0113

Милуючись панорамою, яка відкривається на морський вокзал, не забудьте про ще одну архітектурну пам’ятку, яка варта вашої уваги – Воронцовський палац з колонадою.

DSC_1386

DSC_1384
Воронцовський палац з колонадою

Ліворуч від колонади Воронцовського палацу простягнувся «Тещин» міст,  який веде до музею «Куточок старої Одеси». Цікавою особливістю мосту є те, що ставши ближче до середини, ви можете відчути його коливання під силою вітру. «Куточок старої Одеси» – це музей під відкритим небом, експонатами якого є архітектурні об’єкти зі знесених у центрі міста будинків. DSC_1328 

Ще однією цікавою пам’яткою, яка знаходиться поруч на Воронцовському провулку, є будинок-стіна, або як його ще називають одесити – «Відьмин дім». Даний провулок виведе вас до Катеринської площі, на якій встановлено пам’ятник засновникам Одеси – імператриці Катерині ІІ та чотирьом її фаворитам – де Волану, де Рібасу, Зубову і Потьомкіну.

DSC_1368
Будинок-стіна

DSC_1392
Катеринська площа

Нарешті ми дісталися до головної «артерії» Одеси – вулиці Дерибасівської. Своє знайомство з найвідомішою вулицею цього міста ми розпочали з пам’ятника Хосе Де Рібасу – засновника міста – звідки вона і бере свій початок. Дерибасівська, без перебільшення, є найвідомішою вулицею України у світі – це улюблене місце відпочину як одеситів, так і всіх гостей міста. Тут ви знайдете безліч кафе та ресторанів на будь-який смак і гаманець, пам’ятників та монументів. На Дерибасівській знаходяться відомий міський сад, пам’ятники Утьосову, Ільфу і Петрову – «12 стілець», музичний фонтан. Обов’язкової уваги заслуговує внутрішній дворик готелю «Пасаж» — колишній ринок – зі скляним дахом та античними скульптурами. Закінчується Дерибасівська на Соборній площі, де розміщений головний храм міста – Одеський Спасо-Преображенський кафедральний собор.

Это слайд-шоу требует JavaScript.

Проте, повністю відчути справжній дух старої Одеси, її колорит та незабутній шарм не можливо, якщо ви не заглянете у славнозвісні одеські дворики. Географічно більшість двориків розташовані в центральній частині міста, і щоб їх знайти, ми просто блукали павутиною вулиць старої Одеси. Варто зауважити, що кожен з цих двориків володіє своєю самобутністю та неповторністю і двох однакових ви стовідсотково не віднайдете.

І звісно ж, будучи в Одесі, як же не насолодитись і морськими пейзажами, не вдихнути на повні груди свіже, збагачене йодом повітря, не підставити своє обличчя на зустріч легкому весняному бризу, не послухати заспокійливий шум припливу. Для цього через парк ім. Т.Г. Шевченка ми спустилися до пляжу Ланжерон.

DSC_1417
Весна на морському узбережжі

DSC_1415
Одеський порт

DSC_1407
Одеський карантин

DSC_1477

DSC_1554
Жовті камені

DSC_1543

Квитки в зворотному напрямку брали на нічний потяг і ні хвилини не пошкодували про це. Нічна Одеса така ж прекрасна і чаруюча! І в дійсності, одного дня не достатньо, щоб повністю її звідати і відкрити для себе. Адже дуже багато цікавих місць і пам’яток залишились поза нашою увагою. Тому ми обов’язково туди ще повернемся, тим більше, що такий варіант поїздки доволі бюджетний.

І як писав А.Аверченко про Одесу:
« — Хороший город – Одесса?
— А вы никогда в ней не были?
— Еду первый раз.
— Гм… На вид вам лет тридцать. Что же вы делали эти тридцать лет, что не видели Одессы?»

                                 Друзі, не втрачайте час! Подорожуйте!!!

Андрій Марущинець, Тетяна Прокопчук