Рубрика: Греція

Афіни – колиска Західної цивілізації, батьківщина демократії, театру, більшості гуманітарних наук та дисциплін, основних математичних принципів, філософії, історіографії, політичних наук тощо. І одне з найбільших наших розчарувань…

За частотою згадок місто стоїть на одному щаблі з Римом, Парижем чи Лондоном. А від так у нас теж були певні очікування щодо нього. Проте, перше враження не з найприємніших. Центр міста – сіра однотипна забудова, наче нагромадження великих бетонних коробок, брудні вулиці,  майже всі перші поверхи будівель обмальовані графіті. На вулицях досить багато безхатьків. Найбільшим шоком були наркомани, які зосередилися в одному з провулків неподалік нашого місця проживання, і прямо на вулиці вживали наркотики. Здається це спеціальне місце, де їх не турбує поліція. Окремі райони, такі як Омонія,  є перевалочним пунктом для вихідці з арабських країн – у них там ніби своя республіка. Але так не всюди. Є й досить охайні туристичні вулиці й райони. А більш заможніші греки проживають на окраїні Афін.

Проте, плюси цього всього – досить дешеве житло в центрі. Ми орендували квартиру з непоганим ремонтом і величезним балконом (на якому ми провели 50% нашого перебування в столиці) в центрі міста на три доби  за 50 євро на особу. Попри перше враження в Афінах все таки є дуже гарні місця та об’єкти. Наш ТОП місць, які варто відвідати:

Анафіотика. На нашу думку це наймальовничіший та найбільш неповторний район Афін, який розміщується на схилі Акропольського пагорба поруч з Плакою. Районом його назвати можна досить умовно, адже він дуже маленький – всього дві вулички і 45 будиночків. Він зовсім не схожий на нові райони Афін. Потрапивши сюди, складається враження, що ми не в місті, а в невеличкому острівному селищі. Район відносно новий і збудований лише в 1841 році вихідцями з острова Анафі. Століттями будівництво на схилах Акрополя було заборонено, бо так сказав дельфійський оракул і тільки в 19 ст. його слово було порушено.

В Анафіотиці хочеться сфотографувати кожні двері, кожне віконечко, кожне деревце. Саме тут знаходиться найвужча вуличка Афін шириною 45 см. На ній одна на одну наповзають білосніжні стіни мазаних будиночків з різнокольоровими віконцями та дверима. Навкруги ростуть оливки та фруктові дерева.

Тут немає ні магазинчиків, ні ресторанів. А ще з відси відкривається гарний вид на Афіни.

Плака — найстаріший, найвідоміший, найбільш людний квартал Афін – серце міста, його історичний центр. Він розміщений між Акрополем та центральною площею міста — Сінтагмою. Тут вузенькі вулички, мальовничі будиночки і величезна кількість ресторанчиків та таверн, сувенірних лавок та магазинчиків. Столики традиційних ресторанів та таверн розміщуються прямо на сходах вузьких вуличок. Саме тут варто спробувати щось з грецької кухні.

Лікавітос. Найкраща панорама на місто відкривається з гори Лікавітос, яка є і найвищою вершиною міста – 277 метрів. Саме з цієї точки Афіни відкриваються як на долоні – від Акрополя до морського узбережжя. В перекладі Лікавітос означає «вовчий пагорб». В античні часи гора була прихистком вовків і афінці її уникали. Піднятися на гору можна на фунікулері або пішки. Підйом доволі простий – східцями через парк. Ми на вершину піднімалися двічі – одного разу на заході Сонця, а наступного дня на світанку. В цей час види звідси найбільш захоплюючі.

Сінтагма. Центральна площа Афін та всієї Греції (як Майдан Незалежності в Україні), яку ще називають площею Конституції. На ній розміщений колишній Королівський палац, в якому зараз знаходиться грецький Парламент.  Найбільш цікавою подією, яка приваблює сотні туристів на площу Сінтагма є зміна почесного караулу біля пам’ятника Невідомому Солдату. Видовище досить цікаве і його варто подивитися. Солдати королівської гвардії – евзони, у досить кумедному одязі (білі колготки, спідниця, та чудернацькі черевики, вагою 3 кг кожен) змінюють один одного, виконуючи при цьому чіткі однакові рухи.

Філопаппу. Ця гора розміщується поруч з Акрополем і з неї відкривається один з кращих видів на нього, й зокрема на Парфенон.

Афінський Акрополь. Це найвідоміша та найбільш відвідувана пам’ятка Афін та всієї Греції. Античне місто, яке збереглося до наших днів, й знаходиться на пагорбі Акрополіс. Він офіційно проголошений як провідна пам’ятка загальноєвропейської культурної спадщини. Ми вирішили не заходити в нього по декільком причинам: — вхід до архітектурних пам’яток коштує 20 євро + 10 євро у музей; — ми уже відвідували дещо схожий, хоч і менших масштабів та значущості комплекс – Дельфи; — ми більше географи, а не історики; — великі черги туристів.

Чи варто їхати в Афіни і чи поїхали б ми знову? Однозначно так!!! Але не більше, ніж на один день.

Досі пам’ятаю ті неймовірні відчуття, те пережите захоплення від відвідин Метеор. Добре, що зараз ми користуємося цифровими фотоапаратами, адже скільки  мені потрібно було б плівки, щоб закарбувати все побачене нами в подорожі.  Далі наш маршрут пролягав до західного узбережжя материкової Греції. Тут Еллада омивається водами Іонічного моря.

Ночували в кемпінгу на березі моря, а вранці відправилися у напрямку острова Лефкада. Дістатися на острів досить просто. З материковою частиною він з’єднується понтонним мостом і насипною дамбою. Перед в’їздом на міст розміщений середньовічний замок Айя-Мавра. Оскільки були поруч і був час, вирішили відвідати цю пам’ятку (вартість входу – 2 євро, що дуже дешево по європейських мірках). Чесно кажучи, замок нас не вразив. Від нього залишилося лише кілька руїн внутрішніх споруд і стіни. Проте, зважаючи на його положення, колись він мав дуже стратегічне значення і багату історію.

Після обіду ми потрапили на острів Лефкада. Основним його багатством є білосніжні піщані пляжі («лефкада» з грецької — білий) та бірюзова водичка…

• 

Релаксували на пляжі Порто Катсікі — місці, де білі скелі висотою до 200 м різко обриваються до моря, утворюючи бухту з білою, прозорою галькою і світло-блакитно-лазурною водою. Від стоянки і декількох кафешок до лінії води ведуть понад 100 сходинок, вирубаних у скелі. З грецької, Порто Катсікі перекладається як «пляж кіз», адже лише вони могли дістатися сюди до того, як було побудовано сходи.

Скупавшись та відпочивши, помчалися далі в пошуках пригод — дивитися на один з найкращих заходів Сонця. В Греції майже завжди вони неймовірні, але цей був особливий…

Не щодня ти спостерігаєш як догорає день, гублячи свої різнобарвні промені у хвилях моря, забарвлюючи у багряний прямовисні скелі та змінюючи природнє сонячне освітлення на штучне, яке з приходом темряви все більше проривається з-під куполу маяка і надсилає сигнали яхтам, кораблям на десятки миль вглиб моря.

Наступний день нам приніс можливість зануритися в історію та культуру античної Греції. Біля підніжжя гори Парнас, в неймовірно мальовничому природному оточенні, розташувалося одне з найвідоміших міст Стародавньої Греції – Дельфи – центр античного світу. Місто овіяне багатьма міфами.

Згідно одного з них, Зевс, вирішивши визначити центр світу, випустив з протилежних кінців двох орлів. На те місце, де птахи зустрілися та впали, пронизавши один одного своїми клювами, верховний бог метнув величезний камінь, тим самим відмітивши, де знаходиться Пуп Землі. Цей камінь впав якраз на південно-західному схилі гори Парнас і зберігається зараз у музеї в Дельфах. Вхід до музею – одного з найкращих в країні зібрань предметів давньогрецького мистецтва, та до розкопок храмового комплексу коштує 12 євро.

Ми змогли вільно прогулятися серед античних пам’яток, роздивитися кожен експонат музею, адже приїхали після обіду (хоча вийшло дещо ризиковано, бо в цей день музей зачинявся о 17-30 – ми якраз встигли усе подивитись), та ще й не забуваємо, що у вересні туристів значно менше.

Сьогодні від одного з найбагатших храмових комплексів залишилися лише руїни. Проте, в стародавні часи Дельфи в Греції були відомі тим, що тут розташовувалося святилище в честь богів. Коли нове покоління богів з Олімпу, що вже прийняли людську подобу, винищувало по всій землі своїх ворогів-попередників, Аполлон прийшов в Дельфи і вбив величезного змія Піфона, який в темній печері зберігав таємниці матері-землі. Аполлон став сам завідувати таємними знаннями. Так з’явився оракул (місце для пророцтв) Аполлона в Дельфах. Згодом на цьому місці було збудовано храм Аполлона, в центрі якого існувало святилище, де і був оракул. На фронтоні храму розміщувалися відомі надписи «пізнай самого себе» та «нічого надміру», спрямовані на массу людей, що йшли сюди з усього еллінського і варварського світу аби дізнатися істину про минуле, сьогодення і майбутнє, яку повідомляла жриця-піфія. Спершу раз в рік, потім майже кожен місяць, а далі щодня вона підіймалася на бронзову триногу, встановлену на скелі над розщелиною, вдихала пари, які просочувалися з надр, і жувала листя лавра – священного дерева Аполлона. Далі піфія впадала в транс і починала щось бурмотіти. Тоді жреці прочитували їй запитання паломників і записували нескладне бурмотіння, яке потім перекладали віршами.

Пророцтва жреців були неоднозначні й лише від самих паломників залежало, як вони їх зрозуміють. Наприклад, на початку греко-перської війни, афіняни звернулися за порадою і отримали відповідь, що лише дерев’яні стіни дає Зевс для спасіння себе і нащадків. Вони змогли правильно трактувати пророцтво, що порятунок знайдуть завдяки своєму флоту. А от лідійський цар Крез, отримавши відповіді на свої три запитання, останні два інтерпретував невірно. Найвідоміша відповідь на запитання чи варто йому першому розпочинати війну — Якщо цар піде війною на персів і перейде річку Галіс — могутнє царство зруйнує. Крез не зрозумів, що мова йшла про його власне царство.

Посередництво жреців вносило в спілкування з богами людську інтригу. Кожен паломник повинен був супроводжувати своє запитання подарунком або жертвою. Якщо подарунок був кращим, ніж у інших, відповідь давалася позачергово.

Царі, багатії, цілі міста і країни несли в святилище подарунки, ставили статуї і колони, зводили і ремонтували храми. Острів Наксос поставив величезного мармурового сфінкса, острів Керкіра звів ще більшого мідного бика з золотими рогами поряд – зараз це експонати місцевого музею.

Раз в чотири роки змагання між містами в Дельфах приймало ще більш наочну форму. Для спокутування вбивства божественного монстра Піфона Аполлон, по тогочасним звичаям, заснував поминальні ігри, названі Піфійськими. Спортивна частина ігор проводилася на стадіоні вище святилища (зберігся значно краще знаменитого олімпійського) і на іподромі нижче (не зберігся взагалі). Музичні і поетичні конкурси відбувалися в театрі (теж відмінно зберігся) прямо над храмом Аполлона. Переможці отримували право ставити в Дельфах свої статуї.

Проте, далі були римляни-завойовники, а потім християни… З часом роль і значеня міста було втрачено, і воно, в прямому сенсі слова, було поховане під землею та камінням. Над ним утворилося селище пастухів – Кастрі. І тільки в ХІХ французькі археологи розкопали античні Дельфи, руїни якого ми й відвідали…

На ночівлю ми зупинилися в затишному кемпінгу на узбережжі Коринфської затоки поруч з Дельфами, посмажили сувлакі та заглибилися в лаунж.

• 

Знову дуже раннє пробудження. У подорожах так завжди – не варто гаяти дорогоцінні хвилини на сон. Тому, зваривши собі ранкової міцної кави й розливши її по чашках, ми примостилися в плетених кріслах на маленькій терасі затишного ресторанчика і під щебетання птахів спостерігали, як під дією перших промінчиків змінює свій колір небо з темно-синього до спершу рожево-жовтого, а потім блакитного…

• 

Егейське море сьогодні дуже спокійне і тепле. І пляж тут чудесний для купання. Зайшовши в море 2-3 метри по дрібній гальці, далі ступаєш на біленький пісочок. Вода неймовірно чиста і дуже поступово набирається глибина. Проте й купатися довго немає часу. Нас чекають нові пригоди. Збираємо речі й вирушаємо в дорогу у регіон Фесалія.

На рівній поверхні Фесалійської рівнини здіймаються грандіозні скелі, які сягають висоти понад 600 м над рівнем моря і є рідкісним геологічним явищем. Вони утворилися більш ніж 60 млн років тому і були кам’янистим дном доісторичного моря. Після відходу води, внаслідок фізичного вивітрювання утворилися гігантські кам’яні стовпи різноманітних форм – Метеори. Дослівно перекладається «ті що ширяють у повітрі між небом і землею».

• 

Античні легенди стверджували, що колись тут жили кентаври, які ховалися на неприступних скелях зі своєю здобиччю – жінками сусіднього племені лапифів. За іншими повір’ями, десь тут, в Метеорах, був вхід в Тартар – найглибшу безодню, де нудилися повалені Зевсом титани.

Протягом тисячоліть ці скелі здіймалися над Фесалією й пустували. Однак десь в Х столітті в скелях оселилися перші монахи-відлюдники, які жили в печерах. Так продовжувалося ще сотні років. А в XIV столітті на Афон напали сарацини, і монахи змушені були тікати. Прихисток вони знайшли на Метеорах і згодом розпочали будівництво монастирів на вершинах кам’яних стовпів. Найпершим був збудований монастир Мегало Метеора, на найвищій скелі висотою 613 метрів. Далі кількість унікальних будівель тільки збільшувалася, в роки найбільшого розквіту тут налічувалося 24 монастирі.

І справді важко повірити, що ці монастирі були споруджені людьми ще в середні віки, навіть зараз таке будівництво здавалося б чимось неймовірним. Існує дві версії стосовно будівництва монастирів: 1) за допомогою системи драбин і риштувань; 2) завдяки конструкціям з мотузок.

Раніше не було доріг і сходів до Монастирів – вони буквально ширяли в повітрі. Ченці й паломники підіймалися на скелі в сітках і кошиках, які за допомогою ручних блоків витягали на вершини. Сам підйом вже був випробуванням віри: вітер розгойдував сітку над прірвою та бив об прямовисну скелю. Відомі випадки, коли мотузки рвалися.

Так було аж до XX століття, зараз фактично до кожного монастиря прокладена автомобільна дорога, встановлені мости, прорубані сходи. І хоча з 24 монастирів, що існували в період розквіту Метеор, зараз працює тільки шість, проте й зараз є на що подивитися. Кожен з монастирських комплексів є пам’ятником історії й архітектури. Всі будівлі вбудовані в скелі, не порушуючи їх цілісності, й кожна до того ж не схожа на іншу. Це місце насправді можна назвати восьмим чудом світу.

З 1988 року монастирський комплекс «Метеори» входить до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Саме завдяки своїй унікальності, красі, багатій історії Метеори користуються величезною популярністю серед туристів з усіх куточків світу. Їх тут дуже багато. Проте, якщо ви хочете завітати в один з монастирів – потрібно приїжджати сюди вранці, десь до 9 год – монахи якраз відкривають свої двері для відвідувачів, черги не такі великі й авто ще є де припаркувати. А вже після 16-17 год двері для відвідувачів зачинені.

Ми в монастирі не заходили – часу багато не було, й у чергах стояти не хотілося. Проте, фото на їх фоні наробили вдосталь.

Нагулявшись, намилувавшись, нафотографувавшись, толкові туристи відправилися на ночівлю до узбережжя Іонічного моря.

Далі буде…

В цьому році у вересні знову зустрічаємося з Грецією — Автоподорож Елладою, можете приєднатися до нашої команди!

Пробудження було дуже раннім. Воно й не дивно – попереду грандіозні плани. Нарешті повноцінний ходовий день, нарешті гори, трекінг. Сьогодні нас чекають боги Олімпу. Дістатися до них не просто. За день ми планували піднятися пішки з висоти 1100 м на 2912 м, а якщо пощастить, то і вище, ну а потім ще й спуститися, тобто 1800 м вгору і 1800 м вниз, 9 км туди й 9 км назад за 12 год.

Священна гора Олімп шанується греками й відома всьому світу завдяки грецькій міфології. За легендою саме на цій вершині жили боги на чолі з Зевсом. З Олімпу він вершив своє правосуддя, метаючи грім та блискавку. Крім Зевса тут жили ще 11 головних богів грецького Пантеону: Гера, Посейдон, Афіна, Гермес, Аполлон, Артеміда, Афродіта та інші. Жилося богам безтурботно та весело. Збираючись разом, вони бенкетували, їли амброзію, яка повертає сили й дає безсмертя, спрагу вони тамували запашним нектаром.

В Греції богів не вважали вигаданими й вірили, що смертним дорога сюди заборонена. За легендами, ворота Олімпу охороняли незаймані богині часу Ори. Люди боялися сходити на гору, її вважали неприступною і забороненою. Перше сходження на найвищу вершину Мітікас було здійснене тільки у 1913 році, хоча підйом на гору не вимагає альпіністського спорядження та особливих навичок… Зараз туристів ніякі міфи і легенди не стримують. І це чудесно, адже Олімп вартує того, щоб сходити на нього, милуватися його краєвидами.

Оскільки ночували на узбережжі, перші 1100 метрів висоти ми набрали на автомобілі. Максимально, куди можна дістатися на авто – це до стоянки Пріонія. Ну а звідти, ще трішки сонні, почали свій маршрут. Разом з нами рухалося ще декілька груп іноземців, а також коні, на яких доставляють воду, їжу та інші дрібниці до туристичного притулку.

Перша половина маршруту пролягала хвойним лісом. Стежка доволі комфортна для підйому. Хто хоче прокачати сідниці – вам сюди. Майже увесь підйом вгору йде ніби по східцях – то вимощене каміння, то коріння дерев, то обтесані скелі. Рівних ділянок практично немає.

Десь за чотири години такої зарядки ми дісталися до туристичного притулку на висоті 2100 метрів. Він був вщент заповнений туристами. Більшість з них уже грілися на сонечку, попивали каву чи пиво. Вони не планували сьогодні підійматися далі. Найчастіше цей маршрут розбивають на 2 дні (1-й день підйом до притулку, 2-й день – на найвищу точку гірського масиву Олімп).

• 

Тут ми пообідали, набралися сил та відправилися далі до вершини. Води по дорозі та в притулку набрати ніде. Можна лише купити в притулку. Чим вище ми підіймалися, тим цікавіші ставали пейзажі.

• 

Майже різко вони змінилися з лісових на пустельні – скрізь тільки каміння та лишайники. Підйом за один день на таку висоту виявився не з легких — без акліматизації з 0 м одразу на 2900 м. Це досить суттєво вплинуло на самопочуття – тіло покидали сили, ноги були ніби ватні, хотілось присісти на кожному камінчику, постійна задишка та ще додайте палюче сонце і зовсім малу кількість води, якої у нас майже на залишилося. Але «толкові» туристи не здаються.

• 

• 

Проте, враховуючи той факт, що нам цього ж дня ще потрібно було спускатися, ми змогли зійти тільки на пік Сколіо (2912 м). Щоб піднятися на найвищий пік Мітікас (2918 м), потрібно було спершу спуститися на 30-40 м, а потім пройти доволі екстремальним шляхом, майже над прірвою, де провішені металеві цепи для страхування, переступаючи з каменя на камінь.

• 

Тож ми вирішили залишити пік Мітікас на наступний рік. І розпочали спуск до автостоянки. І хоч якби швидко ми не скинули висоту, проте останню годину йшли стежкою в лісі уже в повній темряві, підсвічуючи дорогу ліхтариками та телефонами.

• 

• 

Пригода виявилась неабиякою. Дуже насичений і цікавий день. Усі були стомлені, але задоволені. Погодьтесь – круто побувати на, мабуть, найвідомішій вершині в світі й найвищій вершині Греції. Ви напевно заплутались, чому я то кажу, що підіймалися на гору Олімп, то вживаю назви Мітікас, Сколіо. Все дуже просто. Олімп – це не одна вершина – це цілий гірський масив, який складається з 40 вершин, найвищими та найвідомішими серед них є – Мітікас, Стефані, Скала та Сколіо. Всі вершини різко обриваються в глибоку прірву в напрямку Егейського моря.

На ночівлю зупинилися в тому ж кемпінгу на березі Егейського моря. Зранку ще встигли поплавати, відійти від сходження і близько обіду відправилися вглиб материкової частини Греції в регіон Фесалія.

Далі буде…

В цьому році у вересні знову зустрічаємося з Грецією — Автоподорож Елладою, можете приєднатися до нашої команди!