Рубрика: Кіпр

День 6

Шостий день ми присвятили вивченню півострова Акамас та однойменного національного парку. З Поліса до початкової точки маршруту майже кожну годину курсує автобус за 1,5 євро, тому дістатися туди дуже легко. Небо в цей день хоч і хмарилось, але дощ не йшов, періодично сонечко виглядало… Наше знайомство з півостровом розпочалося з купальні Афродіти (Богині кохання у грецькій міфології). Місцеве повір’я говорить, що богиня і її смертний коханий добиралися цими стежками до місця їх зустрічі – купальні Афродіти. Це невеличке озеро в скелі під тінню фігового дерева. Згідно легенди, скупавшись чи вмившись в місцевому джерелі, можна отримати вічну молодість і красу. Плавати тут заборонено через водяних змій, але для умивання є оснащена кам’яна раковина.

Сфотографувавшись біля купальні, ми почали підйом до найвищої точки Акамаса – вершини гори Сотірас. Півострів потопав у квітах. Такої кількості фото різноманітних трав, квітуючих рослин на моєму фотоапараті ще не було…

З вершини гори ми змогли насолодитися неймовірними панорамами порізаного морського узбережжя півострова Акамас. Півострів вражає різноманітними ландшафтами. Тут є глибокі та вузькі ущелини, печери, невеликі острови і долини.

Спустившись з гори та пройшовши ще декілька кілометрів вздовж узбережжя, ми вийшли до Блакитної лагуни. Сміливці наважились скупатися у ще досить прохолодних водах лагуни, дівчата робили фото у купальниках, ну а я нарізала ковбасу на обід…

По дорозі додому вирішили вийти в рибацькому селищі Лачі і пройтися 2 км до нашої стоянки мальовничою набережною.

Ввечері запалили вогнище у таборі, розмістилися навколо нього у зручних кріслах і насолоджувалися цікавими розмовами та шумом хвиль Середземного моря.

День 7

До обіду ми ще знаходилися у Полісі, пили смачну каву на березі Середземного моря, насолоджувались свіжим морським повітрям і мріяли про тепле сонечко. А його все не було…

Далі переїхали до початку стежки Адоніса, по якій за 3 переходи дісталися до місця нашої ночівлі. Стежка досить легка і веде вглиб півострова. Вже на половині нашого шляху почав накрапати дощ. Тому до стоянки знову дісталися мокрі. Хлопцям такого нетривалого переходу було замало, тому вони ще полізли на сусідню гору. Що вони там побачили не знаю, але фото один одного та селфі понароблювали. Ну а я пів вечора відмивала кросівки. Всі уже чекали завтрашнього дня, бо по прогнозу погоди мало стати тепліше і сонячніше.

День 8

Вас напевно цікавить, чи вдалось нам нарешті відігрітись? Так. НАРЕШТІ. Цей день був сонячним і досить теплим для нас, не для місцевих жителів, бо +16+18 на Кіпрі на початку квітня, коли на новий рік було +27 – досить холодно, погодьтесь.

Цього дня весь наш маршрут проходив вздовж узбережжя. Відкрита місцевість, теплий морський бриз, яскраве сонечко – прекрасний день для прогулянки, переходів, відпочинку, насолоди життям і прекрасна можливість підсохнути. І якщо ви подивитесь на мій рюкзак на фото, то побачите як ми в поході сушимо речі – там і рушник, і випрані кросівки, і навіть мокрі, але чистенькі носочки.

Ось так, підставляючи свої обличчя під лагідні сонячні промені, ми дійшли до пляжу Лара. Його ще називають Черепашачий пляж – це одне з небагатьох місць Середземномор’я, де відкладають яйця рідкісні види черепах – грифова та гігантська зелена. І хоч жодної черепахи ми так і не зустріли, проте дівчатка їх майже замінили – вони теж погрілися на теплому пісочку.

Ще один перехід – і ми дійшли до місця нашої ночівлі під стіни невеличкого ресторану. Тут було все для прекрасного закінчення дня. І краєвиди, і чистий пляж, і лагідне море, і холодне пиво по 3,75, і wi-fi, і душ… Краса… Сусідами по палатках виявилися українець і 2 росіян, які вивчали Кіпр на велосипедах. Вони пригостили нас ще трішки зеленими бананами, позиченими з чиїхось плантацій. А увечері кількість палаток збільшилася за рахунок українок, тих самих, з якими ми гостювали у кемпінгу Поліса. Вечеря була з неймовірним видом на заході Сонця.

День 9

Прокинулися досить рано, адже у нас були грандіозні плани — потрапити до каньйону Авакас і на 12:00 встигнути до поселення Аджіо Геогргіос, звідки в цей час відправляється автобус до нашого кемпінгу в Корал Бей.

Тож вже о 9 год. ми були біля каньйону. Проте, цього року пройти вглиб було досить важко через дощі, які йшли останні дні і значно поповнили водою маленький струмок на дні каньйону. І хоч течія не потужна, і води не так вже було багато, але стрибати з одного слизького камінця на інший не дуже легко, тож повернутись в сухих кросівках теж майже нікому не вдалося. Проте, декілька фото ми все ж зробили.

На автобус ми теж встигли. Прийшли навіть на 40 хв раніше, що дало нам змогу насолодитися неймовірними краєвидами гавані Агіос Георгіос, попиваючи каву і з’їсти декілька кульок смачнющого морозива.

В Корал-Бей дісталися швидко. Не менш швидко розбили табір, а потім — на наш найулюбленіший пляж. В цей час пляжі Кіпра для мене найпривабливіші, бо на них практично немає людей і можна спокійно лежати на сонечку, в тиші прислухатися до шуму хвиль, купатися, і ніякої «медової пахлави» і «солодкої кукурудзи».

День 10

А вже цей день ми повністю присвятили відпочинку: хтось відпочивав на пляжі, хтось відправився споглядати історичні пам’ятки Пафосу, хтось гуляв Корал Беєм… Андрій зранку поїхав проводжати дівчат (їх літак був на 2 дні раніше) і пройшовся з фотоапаратом ще безлюдним центром Пафосу — ось фото:

День 11

З Корал Бея до Пафоса ми замовили таксі, яке довезло нас до автовокзалу з якого відправлявся автобус на Лімасол. Це друге за величиною місто Кіпру після Нікосії. Залишивши наші рюкзаки, другий рік поспіль, в одного доброго дідуся, ми відправились вивчати старе місто. Саме тут туляться один до одного колоритні будиночки і звиваються вузенькі кам’яні вулички, по-сусідству розміщуються древні православні церкви та мусульманські мечеті. Старе місто багате на колоритні невеличкі магазинчики та майстерні, затишні кав’ярні та булочні. Ми просто не могли пройти повз, тому і пили смачну кіпрську каву, і їли морозиво (я навіть двічі, бо ну дуже смачне) і дуже ситну кіпрську пітту.

Після прогулянки старим містом, ми потрапили у зовсім інший світ – сучасні модернові архітектурні споруди, висотні готелі та торгові центри, відреставрований порт та марина. Реально не хотілося повертатись. Але що ж поробиш, завтра в обід літак.

День 12

Ночували ми в наметах біля солоного озера Алікі та мечеті Хала Султан Текке, яку друзі відвідали вранці (я ж не ходила, бо вже там була, плюс комусь же потрібно за рюкзаками подивитись). На озері до кінця березня зимують рожеві фламінго. Нам вдалося лише дуже здалеку на них подивитись, а так би хотілося пару вдалих крупнопланових кадрів зробити.

Ось так закінчився наш похід. Зрозуміло, що все не опишеш. Можливо комусь цікаво дізнатись щось детальніше – пишіть, а ще краще – поїхали наступного року з нами: Похід по Кіпру — острову пікапів та котів 2020

Тетяна Прокопчук, Андрій Марущинець

День 1

О 6 ранку виїхали до аеропорту Бориспіль. В нас уже діє правило – приїжджати в аеропорт за 3 години до вильоту – ми не з тих, хто ризикує і любить гострі відчуття, такі як метання по аеропорту, щохвилинне поглядання на годинник, пришвидшення людей в черзі тощо. Для нас краще зачекати, ніж доганяти. І ось, очікуючи літак, мені захотілось порушити одне з найважливіших правил Андрія в поході – я подивилась прогноз погоди!!! Хто з нами подорожує, той знає, що ми навіть не вживаємо слово «погода» під час нашого трекінгу (забобони Андрія), а щоб ще й прогноз подивитись, та відкрито це заявити Андрію – та Боже борони. Але я це зробила…. І пошкодувала… краще б не знати – дощі і холод на всі 12 днів. І якщо минулі роки ми завдяки літаку переміщувались із зими у Києві до літа в Ларнаці, то цього разу різниця була не так відчутна. Скажу чесно – була дуже засмучена. Перспектива мокнути під дощем увесь похід не сильно додавала радості та ентузіазму. Добре, що хоч інші учасники походу (група була з 10 чоловік) були оптимістично налаштовані – дощ то дощ, не з цукру ж, та і віра прогнозам синоптиків все одно що віра у гороскопи.

Вперше летіла у літаку з двома проходами (як у американських фільмах – 2 крісла біля вікна з одного боку, чотири в центрі, і 2 з іншого боку). Якихось 2,5 години і ми на острові. А щоб акліматизація і перше знайомство з Кіпром було якомога приємнішим, вирішили першу ніч провести у хостелі. Невеличкі кімнатки на 4 ліжка, душ, телевізор, чай і кава – ледь не зробили нас «матрасниками» (матрасниками Андрій називає класичних туристів, які ночують не в палатках, а у готелях та хостелах).

Увечері розбрелися по Ларнаці – друзі пішли знайомитись з містечком (прогулялися набережною Фунікудес, зайшли до церкви святого Лазаря, форту, пройшлися затишними вуличками), а ми відправились у супермаркет (на Кіпрі ціни у супермаркетах радують, реально можна жити). Цікаве спостереження – в супермаркеті іноземну мову ми почули лише на касі, практично усі відвідувачі розмовляли між собою російською та українською. Забігаючи на перед, скажу, що так було по усьому нашому маршруті – ми менше чули грецьку і англійську мови, ніж російську та українську. На вулицях Ларнаки у самому розпалі квітувала весна. Настрій був чудесний. Провели вечір знайомств і полягали спати, адже вранці нас чекав переїзд у гори Троодос, звідки й бере початок активна фаза нашого походу.

День 2

Вранці на автобусі за 4 євро ми переїхали з Ларнаки до Лімасола (1.5 години руху). Особисто мені це місто дуже подобається за його поєднання сучасної архітектури та курортної метушні з вузькими вуличками, на яких примостились старенькі будиночки та неспішно насолоджуються життям місцеві жителі. Але про Лімасол згодом. Сюди ми завітаємо через декілька днів.
Цього ранку ми пробіглися від однієй зупинки автобуса до автостації, звідки відправляється наш автобус у гори (1,5 євро). Цікаво те, що вартість проїзду в транспорті залежить не від відстанні, а від району (в межах одного району переїзд коштує 1,5 євро, а між межуючими районами — 4 євро). Ще з Грузії для мене залишається загадкою як же саме водії справляються з ось тими серпантинами в горах та ще й на такій швидкості.
Виходимо на площу Троодос — найвищу точку нашого маршруту. І як то кажуть: ось тут і понеслось… Навкруги лежав сніг. Кіпр і сніг… — взагалі не співставні слова. Холод (як для Кіпру) страшенний. Утепляємось. Всі теплі речі надягаємо на себе. Пошкодувала, що рукавиці залишились у Києві. Ну звісно ж, для чого мені рукавиці там, де зараз літо…

Почали спуск до водоспаду. Нагадало це ходу ку-клус-клану. Зверху валить дощ, потім град, потім сонце, потім знову дощ – і ми, такі гарні у синіх дощовиках, кудись ідемо – у нас своя місія – кудись дійти. А куди? Про це знає лише Андрій. Напевно в нашій групі хтось був грішний – як же ще можна пояснити частий дощ, проте і хтось святий теж був – адже тільки ми сідали обідати, або готувались ставити намети – як дощ милостився над нами, давав перепочинок і ненадовго переставав. Традиційно пообідали біля водоспаду Каледонія і вирушили далі.

Пообіді розпогодилось. Вдалось навіть декілька краєвидів побачити. В місцях, де минулого року протікали струмочки або і взагалі води не було зараз текли чималі річки. Ноги мочили стільки раз, що уже і думати перестали як нам висушити кросівки. Вечеря на одній із наймальовничіших стоянок пройшла по пришвидшеній програмі, адже всі мріяли про теплі спальники у сухеньких наметах. Саме тому о 20-00 год майже всі тихенько похрапували у своїх затишних тимчасових «оселях».

День 3

Прокидаюся о 6 ранку від того, що вся група вже активненько готує каву і гуляє по табору. Народ, ви серйозно? Чого ж так рано повставали? Тільки шоста ранку, ще й холодно так, що з теплого спальника вилазити не хочеться. Але виявляється, що теплий спальник не у всіх, і є такі, які о 5 ранку так замерзли, що вирішили зігріватись кавою. А інші вже о 4 прокинулися — виспалися, адже дуже рано спати полягали. Ну що ж, і я каву хочу. В походах вона мега смачна. І взагалі, моє спостереження, що НАЙСМАЧНІША КАВА У ВІДПУСТЦІ. Згодні?
Чергові вже готують сніданок — класична вівсяночка, Андрій навчає, як правильно складати і утрамбовувати рюкзак (зверніть увагу на фото на його метод), ну а я ходжу по табору як зомбі. Вже і котики позбігались на стукіт тарілок і ложок. Їх на цій стоянці дуже багато. Загалом котів тут підкормлюють і лісники, і держ.служби і туристи. Тому вони ще й носом крутять від вівсянки. Що цікаво — на Кіпрі дуже багато трьохмасних котів (це теж чисто моє спостереження). Для одного з таких котиків Андрій влаштував фотосесію — ну а я — фотосесію Андрія.

Подекуди почало пробиватись крізь хмари сонечко, що надало оптимістичного настрою. Маршрут починаємо з найвисокогірнішого монастиря Кіпру — Троодітіса. Відвідувати даний монастир можуть тільки паломники, туристам тут не дуже раді. Тому залишаємо рюкзаки зовні, одягаємо спідниці і заходимо всередину. Тиша навкруги… нікого не видно…

Далі переходимо до ще одного водоспаду — Чантара. Минулого року ми були тут, але у таку зливу, що не змогли навіть фото нормальне зробити. Цього ж року фотосесія вдалась — дуже затишне місце. За півкілометра від водоспаду знаходиться невеличке село Фоіні. Все, що ми побачили в цьому селі — значок безкоштовного wi-fi. І тут понеслось — забули і куди йдемо, і нащо. Андрій швидко вернув у реальність, скомандувавши: «Під рюкзаки». Нас ще чекали два венеціанські мости Еліас і Рудія. Про них ми писали в статтях нашого блогу — Кіпр острів пікапів та котів. 
На ночівлю зупинилися біля закинутого будиночку, який минулого року врятував нас від проливного нічного дощу. Добре, що цього року не будемо в ньому ставити палатки. Не дуже мені це подобається. Краще на природі під спів птахів спати, ніж прислухатися до кожного шарудіння. За день подолали 18 км, тому після вечері Андрій писав пост у Фейсбук, друзі грали в крокодила, ну а я мостилась спатки. Хоч тут — на Кіпрі — висплюсь.

• 

• 

День 4

Додивлятися ранкові сни під спів птахів на свіжому, наповненому весняними ароматами повітрі, дуже солодко. Не заплановано вирішую, що потрібно помити волосся (маю ж я більш менш нормально виглядати на фото). Якби мама дізналася в якій холодній воді я його мила, таке б мені тиждень розказувала, що можна пост про можливі хвороби написати. Але в поході не хворієш, організм ніби сам знає, на що він іде, і завчасно до цього налаштовується. І ніякої болі в м’язах (крепатури) тут немає. Починається дощ… Знову одягаємо вже такі рідні дощовики і йдемо далі по маршруту.

І це треба було ту голову мити? Що ми бачили в цей день цікавого? Таке враження, що нічого, окрім проливного дощу. Майже все мокре, або вологе, ноги у кросівках приймають ванну, причому якщо йдеш, то водичка більш-менш тепла, але варто лише зупинитись на відпочинок — вода швидко охолоджується. Намок телефон — не включається і не виключається, просто кожних тридцять секунд вібрує. Щоб якось підняти бойовий дух, починаємо співати, але переспівати дощ, йдучи під гору, важко. Зустрічаємо попутника. Виявляється краби живуть не лише у морі. Влаштували для нього фотосесію…

Дійшли до мосту Рудія… Навіть не фотографувались. Почали підйом до закинутого села Врешія (писали про нього у блозі). Вже ходжену нами дорогу розмило, тому змушені підніматися вгору, як то кажуть «в лоб», тобто крутою найкоротшою дорогою, а не плавними серпантинами. І якщо минулого року ми зупинялися тут на ночівлю, фотографувалися з віслюками, їли стиглі апельсини, то цьогоріч, побачивши, що встигаємо на автобус, прийняли рішення йти далі. До автобуса залишалося трішки більше години і 5 км ходу в мокрих кросівках по дощу. Але наше бажання спати в сухому місці у теплі і затишку було настільки великим, що таке враження, наче ми пробігли цей відрізок. На щастя, дощ припинився. Зняли дощовики — стали схожі на людей. Пообідали в селі біля винарні, загрузились в автобус і поїхали до кемпінгу в невеличке містечко Поліс. Краса цього кемпінгу в тому, що він знаходиться на самісінькому узбережжі Середземного моря. Місце під стоянку довелося пошукати, адже було багато калюж, і, як пізніше нам розповів власник кемпінгу, три дні до нашого приїзду тут все так затопило, що було по коліна води. Тільки поставили намети і приготували вечерю, як знову пустився дощ до самого ранку. Але тут уже простіше, адже є і кухня, і накриття, тому посиділи трішки довше, ділились враженнями і емоціями за день. Завтра нас чекав перепочинок.

День 5

5-00 ранку. Прокидаюся від голосу Андрія: «Таня, дівчата плавають». Не розумію про що він. Визираю на зовні і бачу, що намет дівчат майже повністю стоїть у калюжі. Пройшло півгодини. Кажу до Андрія: «То може іди дівчат рятуй, або хоча б їх рюкзаки».
Пішов… Чую, шепоче під наметом: Дівчата, не бійтесь, це Андрій. Просто вас затопило». Але виявилось, що вода всередину не дісталась. Хороший намет попався, намокли лише рюкзаки, які лежали зовні. Розпочалося велике переселення на сушу)). Переставили наші намети в сухе і затишне місце.

Дощ припинився і почало навіть подекуди визирати сонечко. Попивши ранкової кави, вирішуємо, що терміново потрібно зробити фотосесію у платтях на фоні моря та квітуючих дерев. Ось тут я і відчула себе справжньою фотомоделлю. Одягла плаття, наверх куртку. Холод страшенний, ноги посиніли. Скидаю куртку – моя черга фотографуватись. Ступаю по холоднючій воді, аж зуби зводить і роблю веселе, щасливе обличчя, наче мені так тепло… Власник кемпінгу і його друзі уже починають з нас жартувати… Зробивши декілька кадрів, біжу переодягатись у теплі речі. Пару симпатичних фоточок має бути.))

Вдень прогулялися містечком, скупилися в супермаркеті, а ввечері вирішили піти у сусіднє рибальське селище Лачі, де дуже смачно готують страви із морепродуктів, а також славнозвісну традиційну страву – рибне мезе.

Дорога до селища проходить по набережній. Розпочинається шторм, вітер до 30 м/с здіймає потужні хвилі. Дуже гарне видовище.

У ресторані замовляємо 2 м’ясних і 3 рибних мезе (про традиційну страву кіпріотів читайте у нашому блозі). Вартість 1 порції рибного мезе складає 18,50 євро, мінімальне ж замовлення – 2 порції. Чому ми замовили 3 порції на шістьох – бо цього цілком достатньо, щоб ситно і смачно повечеряти. Адже якщо замовляти кожному по порції, то можу вас запевнити – ви того всього не з’їсте, хіба що ви вирішили пробути в ресторані декілька годин. Після смачної і ситної вечері повертаємося до кемпінгу. Тут уже активно готує вечерю ще одна група туристів з України. Їх одинадцятеро – гід-чоловік, а решта — жінки, середній вік яких 45-50 років. Веселі такі жіночки попались). Дуже тішить, що і у нас не тільки молодь, а і старше населення почало активно подорожувати за кордон.
Увечері посиділи трішки у зручних кріслах, поспілкувалися, поспівали і пішли відпочивати.

Далі буде….

Наступного року наш клуб мандрівників «Подорожуй ТОЛКОВО» планує знову похід Кіпром: Похід по Кіпру — острову пікапів та котів

(…продовження розповіді Кіпр – острів пікапів та котів – у деталях. Частина 2.)

Стежка Адоніса, якою ми слідували наступного дня, завела нас в глиб півострова Акамас до одного із затишних пікнік-сайтів, де ми зупинились на ночівлю. 

А вже наступного дня ми вийшли на протилежний південно-західний берег Акамаса і цілий день йшли вздовж узбережжя Середземного моря.

Морські пейзажі просто неймовірні, проте палюче сонце вже після 10 ранку нестерпно припікало. Обідню сієсту провели на унікальному пляжі Лара. Його ще називають Черепашачий пляж – це одне з небагатьох місць Середземномор’я, де відкладають яйця рідкісні види черепах – грифова та гігантська зелена. З кожним роком популяція цих тварин зменшується, тому ці види рептилій знаходяться під суворим захистом природоохоронних організацій. Даний пляж є заповідною територією, де діє наукова станція, основним завданням якої є збереження кладок яєць та популяції черепах. На пляжі Лара немає ніякої інфраструктури, не можна встановлювати парасолі та користуватися шезлонгами. Відпочиваючим заборонено перебувати тут після заходу сонця. Хоча вдень можна вільно погуляти по пісочку, покупатися та позасмагати в дуже гарних та малолюдних місцях.

Поруч з цим пляжем є ще один дуже цікавий геологічний об’єкт – каньйон Авакас, який ми відвідали вже наступного ранку. Цей каньйон дещо схожий на відомий в усьому світі каньйон Антилопи, що знаходиться в штаті Арізона США, та який ви неодноразово могли бачити на фото, в кінофільмах.

Кіпрський каньйон Авакас теж дуже гарний…Висота його стін сягає до 30 метрів, ширина – від 3 до 1,5 метрів.  Чим далі ми заходили в глиб каньйону, тим він ставав все вужчим. Інколи здавалося, що він змикається в деяких місцях, утворюючи вузький тунель.

Авакас дуже цікавий з точки зору геології. Його стіни складені з двох осадових порід: внизу – з дрібнозернистого крейдового вапняку, вік якого 4-5 млн. років, а вище –  з коралового вапняку, вік якого 7 млн. років. Це викликає ряд питань у вчених, адже за логікою, чим старіша порода – тим вона має залягати глибше. У цьому каньйоні все навпаки. Скоріше за все така ситуація склалася внаслідок землетрусів, яких на Кіпрі було вдосталь….

Рухаючись далі вздовж узбережжя до міста Пафос, ми проходили повз «корабель привид». Ця атракція на острові з’явилася відносно недавно. У грудні 2011 року великий вантажний корабель Edro III йшов з порту Лімасола до острова Родос в Греції. В результаті шторму його викинуло на мілину практично біля самого берега, де він з того часу і зупинився. Страховка власників судна не покриває вартості його транспортування, тому невідомо як довго він залишатиметься в морі.

Також тут дуже мальовниче скелясте узбережжя, складене з вапняків, яке називається «sea caves». За багато років невтомні морські хвилі «побудували» у гірських породах безліч різних за розміром і формою печер. Саме сюди сходяться сотні туристів, щоб закарбувати себе та це місце на фото. Це дійсно захоплююче місце, адже можна годинами сидіти наодинці, спостерігати як накочуються і розбиваються об кам’янистий берег хвилі, розсипаючись, ніби сотнями кристалів, на міріади краплинок.

Як і минулого року, наступні два дні ми провели в кемпінгу пляжу «Корал Бей». А від так кожен мав можливість провести вільний час як йому завгодно. Ми вирішили знову поїхати до міста Пафос і ще раз пройтися по його вуличках.

Але найбільшим нашим челенджом, чи то так званим квестом, став пошук місцевої колоритної таверни,  де можна було б скуштувати рибне мезе не за цінами для туристів. Таверни поблизу старого порту розраховані на класичних туристів (відповідно і ціни теж), якщо заглибитися в старе місто – ресторани там відкриваються лише з 18-00. Бажання скуштувати страви традиційної кухні було настільки сильним, що в пошуках відкритої таверни, ми обійшли майже усе старе місто.  Справа дійшла до того, що ми почали запитувати у місцевих жителів, де можна скуштувати найкраще рибне мезе. Нас спрямували в зовсім не туристичну частину міста до таверни «Тірімос», де найсвіжіші морепродукти, оскільки сам власник виловлює їх у морі. Саме тут ми втамували свій голод та насолодилися місцевим колоритом.  Якщо у когось виникло запитання – що ж таке мезе? – читайте в статті — Похід по Кіпру – острову пікапів та котів. Частина 3.

Это слайд-шоу требует JavaScript.

За день до вильоту додому, ми відвідали ще одне місто, яке  найбільше запало нам в душу –  Лімасол.  Це друге за величиною місто Кіпру після Нікосії. Воно є економічним, культурним та фінансовим центром острова.   На особливу увагу заслуговує історичний центр міста – старе місто. Саме тут туляться один до одного колоритні будиночки і звиваються вузенькі кам’яні вулички, по-сусідству розміщуються древні православні церкви та мусульманські мечеті. Старе місто багате на колоритні невеличкі магазинчики та майстерні, затишні кав’ярні та булочні. Саме в цьому районі зберігається дух Середземномор’я колоніальної епохи –  на балкончиках сушиться білизна; в кав’ярнях, нікуди не поспішаючи та граючи в настільні ігри, сидять місцеві ремісники; емоційно обговорюють останні новини темноволосі кіпріотки…

Это слайд-шоу требует JavaScript.

Після прогулянки старим містом, якщо рухатися у напрямку набережної, потрапляєш у зовсім інший світ – сучасні модернові архітектурні споруди, висотні готелі та торгові центри, відреставрований порт та марина. Саме в Лімасолі ці два світи гармонійно поєднуються… Не даремно у 2018 році Лімасол увійшов у сотню міст світу за якістю життя.

Это слайд-шоу требует JavaScript.

Можливо ми не так детально змогли розповісти про історію та культуру острову, не зупинилися на усіх особливостях нашого походу, як би нам того хотілось. Насправді, це досить важко зробити, адже хочеться розповісти про все: про усі враження, витягнути з пам’яті усі спогади, цікаві моменти, побачені місця. Сідаєш писати – і не вистачає слів. Можливо не даремно існує прислів’я – «Краще один раз побачити, ніж сім раз почути».

Приєднуйтесь до нашої  подорожі: Похід по Кіпру — острову пікапів та котів наступного року і самі зможете описати спогади і емоції для своїх друзів і знайомих.

Андрій Марущинець, Тетяна Прокопчук

(…продовження розповіді Кіпр – острів пікапів та котів – у деталях).

Від монастиря Троодітісса, в майже суцільному тумані та під постійною мрякою, ми рушили до ще одного дуже мальовничого природного об’єкту – водоспаду Чантара, що утворився на річці Троодітісса. На жаль, проливний дощ, який то переставав, то знову розпочинався з ще більшою силою, дещо затьмарив наші враження та не дав змоги вдосталь насолодитися побаченим. Хоча на Кіпрі дуже м’який клімат, і навіть взимку температура не опускається нижче +10-15 С (на узбережжі), та найбільша кількість сонячних днів у році у ЄС (300 днів), проте, ми вже другий рік поспіль, зуміли потрапити саме у хмарний період…

Після відвідин села Фіні, яке знаходиться неподалік водоспаду, ми вийшли на один із найвідоміших маршрутів Кіпру – «Венеціанські мости». Кам’яні мости були побудовані ще в 16 ст. – в період венеціанського правління, коли венеціанці прокладали дорогу для перевезення вантажів (зокрема міді та залізної руди), до порту міста Пафос. Вантаж перевозили в основному на витривалих верблюдах. З часом дорогу перестали використовувати, але її назва Камілострата (або «верблюжий шлях») збереглася. Всього на Кіпрі нараховується 13 таких мостів. Нам вдалося пройтися трьома з них, але найбільш цікавими і популярними.

Перший – міст Еліа. Невеличкий міст на маловодній гірській річці Фіні.

Другий – міст Келефос. Найдовший з трьох мостів (30 метрів) та знаходиться за 4 км від Еліа. З обох сторін оточений могутніми платанами, що робить його надзвичайно мальовничим. Але вже другий рік поспіль нам не вдається зробити яскравих фото даного мосту, так як потрапляємо сюди  в дощову погоду.

Третій – міст Рудія – найвищий з усіх. Схований під буйною середземноморською рослинністю, цей міст ніби переносить нас у містичну казку. 

Дорога саме через цей міст привела нас в закинуте село Врешію. Тут час ніби зупинився, і тільки стукіт віконних рам під натиском вітру порушує містично-таємничу тишу. На Кіпрі є дуже багато ось таких закинутих поселень. Їх мешканці залишили свої домівки внаслідок «кіпрського конфлікту». З чого ж все почалось?

Ще у 1950-х роках на Кіпрі, який знаходився під колоніальним управлінням Великої Британії, розпочалося збройне повстання ціллю якого був так званий «енозис» — приєднання острова до Греції, як її невід’ємної частини. Проте проти цього виступали Велика Британія та Туреччина, які прагнули збереження власних позицій в регіоні східного Середземномор`я, тому вони всіляко підтримували варіант створення незалежної держави.

Результатом стало проголошення у 1960 році незалежності Республіки Кіпру, як держави двох народів – греків-кіпріотів (80 %) та турків-кіпріотів (20 %). Тоді ж було підписано угоди, згідно з якими гарантами безпеки новоствореної країни стали Великобританія, Греція і Туреччина, які мали право діяти у випадку порушення умов даних угод. Проте, здобуття Кіпром суверенітету не вирішило проблему багатовікового етнічного та релігійного протистояння між грецькою та турецькою общинами острова, яке ще й постійно «підігрівалося» ззовні зацікавленими країнами. У 1963 р. президент Кіпру запропонував внести в конституцію ряд правок, які були відхилені як лідерами общини турків-кіпріотів, так і Туреччиною. Як наслідок, в 1964 році була ескалація конфлікту між общинами острова, що призвело до введення на острів миротворчих сил ООН.

В 1974 році військова хунта, що знаходилася при владі в Греції, організувала військовий переворот на Кіпрі з метою повалення влади президента Макаріоса та «енозиса» — приєднання до Греції. Туреччина, в свою чергу, скористалася переворотом як приводом для введення своїх військ на територію Кіпру. 20 липня 1974 року турецькі сили висадилися на Кіпрі і захопили 37% території острова. Військові дії тривали 4 дні. Кіпр був розділений на південну частину, де живуть етнічні греки та північну — де живуть етнічні турки. Це призвело до величезної хвилі біженців (більш як 130 тис. греків-кіпріотів змушені були покинути свої домівки у північній частині острова, та 40 тис. турків-кіпріотів були переселені з південної частини острова). У 1983 на окупованій північній частині Кіпру була утворена Турецька Республіка Північного Кіпру – новостворену державу визнала тільки Туреччина, інші країни світу її не визнають.

Это слайд-шоу требует JavaScript.

Саме турецька спільнота проживала в покинутому селі Врешія, де ми зупинилися на ночівлю. Вся долина, в якій знаходиться село, потопає в зелені та весняних квітах, повітря наповнене ароматами мигдалевих, цитрусових, оливкових дерев, що утворюють цілі сади. Тут ми вдосталь поласували апельсинами та мандаринами з місцевих цитрусових садів.

Вранці наступного дня, після невеличкого переходу в гірське селище Кілінія, ми відправилися до кемпінгу, який розміщений у невеликому курортному містечку – Поліс. Спокійна і розмірена атмосфера Полісу приваблює сюди стомлених жителів великих міст. Околиці Поліса і рибацького поселення Лачі овіяні духом романтики, адже, якщо вірити легенді, саме тут розгорівся роман між Адонісом і Афродітою.

Это слайд-шоу требует JavaScript.

І хоч кіпріоти, як ми вже говорили, дуже віруючі християни, проте дух древності та грецька міфологія надзвичайно вкорінилися в повсякденному житті острів’ян. Величезна кількість населених пунктів, історичних об’єктів, стежок та маршрутів названо на честь міфічних богів.

Найбільш шанованою, величною та відомою є богиня кохання – Афродіта, адже за легендою саме на західному узбережжі острова, біля каменів Петра ту Роміо, вона «вийшла з піни морської».

З Поліса ми здійснили радіальний вихід до національного парку – півострова Акамас. Через Акамас проходить дві мальовничі пішохідні стежки: одна носить ім’я Афродіти, інша – Адоніса. Місцеве повір’я говорить, що богиня і її смертний коханий добиралися цими стежками до місця їх зустрічі – купальні Афродіти. Це невеличке озеро в скелі під тінню фігового дерева. Згідно легенди, скупавшись чи вмившись в місцевому джерелі, можна отримати вічну молодість і красу. Плавати тут заборонено через водяних змій, але для умивання є оснащена кам’яна раковина. Тому одного дня ми пройшли стежкою Афродіти, а вже наступного – Адоніса.

Стежка Афродіти привела нас на вершину гори Сотірас, де ми змогли насолодитися неймовірними панорамами порізаного морського узбережжя півострова Акамас. Півострів вражає різноманітними ландшафтами. Тут є глибокі та вузькі ущелини, печери, невеликі острови і долини. Його флора і фауна найрізноманітніші на острові. Саме тут можна зустріти величезну кількість різних за мастю кіз і муфлонів. Кіпрський муфлон – дикий баран, який зустрічається тільки на Кіпрі та є його символом – він зображений на грошових купюрах, монетах, марках і навіть на емблемі авіакомпанії.

Спустившись з гори та пройшовши ще декілька кілометрів вздовж узбережжя, ми вийшли до відомої Блакитної лагуни. Це нереально красиве місце, де хочеться залишитись якнайдовше. Саме на Кіпрі найчистіші пляжі в Європейському Союзі – 45 пляжів були удостоєні нагороди «Блакитний прапор», яка видається за бездоганну чистоту, екологічну безпеку та високий рівень обслуговування.

Далі буде…

Андрій Марущинець, Тетяна Прокопчук

 

 

6-00 ранку… Вирушаємо до аеропорту Бориспіль… На вулиці -2 С, а вже ж 27 березня. Та настрій чудесний, адже нас чекає сонячний Кіпр. Проходимо усі перевірки і реєстрації, потім ще 3 години перельоту, знову реєстрації, і нарешті близько 14-00 вириваємося на прогріте Сонцем кіпрське повітря. Тут +25, квітуча весна у самому розпалі. Швиденько переодягаємось у футболки та шорти (хоча місцеві жителі одягнені досить тепло – у штанах та курточках), одягаємо рюкзаки на плечі і заскочуємо у місцевий автобус, що прямує до центру м. Ларнака.

Це вже наш другий похід по Кіпру (ви напевно знаєте, адже слідкуєте за нашими подорожами), тому не будемо приділяти значну увагу маршруту і основним туристичним об’єктами, з ними ви можете познайомитися в статтях:

Похід по Кіпру — острову пікапів та котів. Частина 1, Частина 2, Частина 3, а хочемо більш детально розкрити цікаві особливості цієї Середземноморської країни.

Розпочнемо, мабуть, з самої назви нашої статті. І так, чому ж саме острів пікапів та котів…

Базуючись чисто на наших спостереженнях, можемо вас запевнити, що Кіпр – справді країна пікапів. Адже практично всі кіпріоти їздять на цих автомобілях – чи знаходитесь ви в курортному місті на березі моря, чи забрели у невеличке гірське село – повсюдно на дорогах, біля будинків, магазинів зустрічаються пікапи різної модифкації і дати випуску. Особливо багато стареньких Isuzu, mitsubisi, toyota. Шкода, що не провели для вас статистичного дослідження і не порахували кількість побачених пікапів за одиницю часу (візьму собі на замітку для наступної подорожі), так як у поході ми їх побачили дуже багато. До речі, автомобіль на острові має практично кожен мешканець (Кіпр посідає провідні позиції у світі за рівнем автомібілізації (кількість автомобілів у розрахунку на 1000 осіб)). Навіть до великих супермаркетів відсутні пішохідні доріжки — тільки автомобільні під’їзди та й у не туристичних районах міст дуже важко зустріти пішохода. Через незначну площу на Кіпрі немає залізниці, проте автомобільні дороги мають доволі густу мережу та відмінну якість.

Чому ж це острів котів? Тому що саме вони є справжніми господарями Кіпру і проживають повсюдно. За легендою у IV столітті на острові була величезна посуха, яка тривала довгі 17 років, внаслідок чого на Кіпрі з’явилося дуже багато змій, які настільки лякали місцевих мешканців, що вони навіть стали залишати острів. В цей же час цариця Олена, мати імператора Констянтина Великого, дорогою зі Святої землі відвідала Кіпр. Побачивши, що там стільки змій, вона наказала завезти на острів 1000 котів для боротьби з плазунами. Догляд за котами було покладено на монахів на півострові Акротирі, де згодом виник монастир. Коти за декілька років справилися із завданням, розмножилися та розбрелися по всьому острову. З того часу коти на Кіпрі стали шанованими тваринами і одним із символів острова. Зараз вони живуть на острові скрізь, де заманеться, особливо багато ми їх спостерігали біля мечеті Хала Султан Текке та біля монастиря Троодотісса. Саме біля мечеті ми провели наші першу та останню ночі походу та теж трішечки підкормили місцевих котиків.

Это слайд-шоу требует JavaScript.

В другий день походу, як і в минулому році, у нас був переїзд в гори Троодос. І знову ж таки нам було спершу досить важко звикнути до лівостороннього руху (постійно доводилось міркувати з якої ж сторони у нас зупинка, в яку сторону дивитись, переходячи дорогу …). Лівосторонньому руху транспорту і наявністю автомобілів з правим кермом Кіпр завдячує Великій Британії, адже з 1878 по 1960 рік острів був її колонією. Навіть сьогодні 3 % території країни належать Британії, тут розміщені дві суверенні військові бази — Акротірі та Декелія. Також за британським зразком побудовані електромережі острова, зокрема вони мають розетки на три штирі з напругою 240 вольт.

В гірській системі Троодос знаходиться найвища вершина Кіпру – гора Олімп або Олімбос (1951 м.). Кіпріоти вважають, що саме їх олімп, а не грецький, є справжньою горою богів. Саме з підніжжя цієї гори і розпочалася активна частина нашого походу. Крім Олімпа в гірській системі Троодос є ще ряд мальовничих водоспадів, венеціанські мости та неймовірні гірські села. І знову ж таки, як і минулого року, Троодос зустрів нас не дуже привітно. А чого ми хотіли? Гори ж є гори. Навіть на Кіпрі погоду тут важко передбачити. Безперервний дощ, який супроводжував нас майже дві доби, дещо пригнічував морально-психологічний стан нашого колективу, а вночі другого дня сталося те, чого від Кіпру ми очікували найменше: спочатку піднявся потужний вітер, а потім вдарив грозовий дощ, який тривав добрі 3 години, злива «як з відра», таке враження, що випала кількамісячна норма опадів.

Третій день розпочався з відвідин найвисокогірнішого монастиря Кіпру – Троодітісса. Кіпріоти є досить віруючою нацією і це виражається не лише у відвідуванні церкви, а й у повсякденному житті – в їхній доброзичливості та взаємодопомозі, дружелюбності, щирості. Більша частина населення сповідує православне християнство. Кіпрська церква є автокефальною (тобто адміністративно самостійною) та однією з найстаріших у світі. За свідченнями істориків саме на Кіпрі було утворено першу християнську державу. В країні нараховується більше ніж 500 храмів та монастирів, і церква відіграє важливу роль в громадсько-політичному житті країни. Вона володіє величезним багатством: їй належить велика частка земель, туристичних об`єктів та капіталу країни. Так як наша подорож майже співпала з пасхальними святами, то ми малу змогу побачити як їх відзначають на Кіпрі. Святкування Великодня розпочинається за тиждень до свята. Усі міста прикрашаються у національні кольори, повсюдно встановлюються макети пасхальних кошиків та великодніх крашанок, вводиться святковий графік роботи державних установ, сфери послуг та громадського транспорту. Так, зокрема, громадський транспорт їздить по святковому графіку, де значно менше рейсів, скорочуються години робити державних установ (наприклад, банки та аптеки уже з середи працювали до 13:00, а деякі взагалі були зачинені до закінчення великодніх свят).

Это слайд-шоу требует JavaScript.

Далі буде…

Андрій Марущинець, Тетяна Прокопчук

Запорукою комфортного проходження туристичного походу є правильно підібране спорядження – саме з комплектації рюкзака й підбору необхідних речей та одягу і розпочинається кожен похід в гори. Від цього значною мірою залежить не лише легкість проходження маршруту, а і загалом враження від походу та емоції, які запам’ятаються на все життя. У даній публікації я хотів би поділитися досвідом щодо підбору спорядження, яке знадобиться на тому чи іншому маршруті та розповісти, що і для чого вам буде необхідно.

Рюкзак

Один з найважливіших елементів туристичного походу. Саме на плечах в рюкзаку і знаходяться всі ваші речі, тому від типу рюкзака та того, як він відрегульований, залежить наскільки зручно вам буде йти. Частиною рюкзака, яка визначає його «зручність» є підвісна система. Гарна підвіска переносить близько 30 % навантаження зі спини на ноги, тож при його виборі на це необхідно звертати найбільшу увагу.  Варто обирати рюкзаки з анатомічною підвісною системою з твердим каркасом та м’якими широкими поясними пряжками. Щодо величини рюкзака, то найоптимальніша – 60-80 літрів для чоловіків та 45-65 літрів для жінок. Якісні рюкзаки можна знайти в туристичних магазинах. Серед закордонних виробників я б виділив: Deuter, Salewa, Osprey, Tatonka, Millet, Berghaus, Mammut, ці рюкзаки дуже якісні, проте їх ціна розпочинається від 3500 грн. і вище. Серед українських виробників найбільшою популярністю серед туристів користуються Terra Incognita, Commandor, Turbat. Ціни на рюкзаки цих виробників починаються від 2000 грн.  Я, наприклад, вже років 5 ходжу з рюкзаком Terra Incognita mountain на 65 літрів. Це український бренд не дорогого і водночас відносно якісного спорядження.

Спальник

Ліжком на час походу є спальник, тому від нього залежить наскільки якісним буде ваш сон, що в результаті вплине на ваш запас сил та моральний стан. Основними показником будь-якого спальника є температурний режим. Він позначається на всіх туристичних спальниках і має 3 градації: мінімум, комфорт та максимум. Орієнтуватися необхідно на показники комфорту. Так, для весняних Карпат, Кавказу необхідно обирати спальник з температурою комфорту -5 – 0 °С, для весняного Кіпру 0+5 °С, для літніх Карпат +5 +10.

Килимок

 

Виконує функцію матрацу – кладеться на дно палатки під спальник. Його основне завдання – це термоізоляція та вирівнювання поверхні. На сьогодні існує величезна кількість килимків на різний смак і кишеню. Я використовую класичний «іжевський» карімат, він дуже добре захищає від холоду має невелику вагу і його не шкода тягати по табору під час зупинок, до того ж коштує дуже дешево.

Взуття

До вибору взуття треба підходити дуже серйозно, адже від його зручності та якості залежить не тільки задоволення від ходьби, а й навіть можливість продовження походу – вдалий підбір взуття запорука вдалої мандрівки. Передусім, взуття має бути зручним та не тиснути на ногу, мати тверду амортизуючи підошву та хороше зчеплення з поверхнею. При виборі хорошого взуття для походу потрібно відкинути кеди, бутси, туфлі тощо, які не відповідають описаним умовам. Існує різниця у виборі основного взуття в різні пори року:

• для весняних та осінніх походів Карпатами потрібні високі черевики, які міцно тримають голіностоп. Ідеальний варіант – це трекінгові ботинки з хорошою підошвою (типу vibram чи contagrip тощо), передня частина має бути прорезинена або огорнута шкірою для захисту від твердого каміння. Бажана також наявність мембрани (типу gore-tex), таке взуття буде дихати і при цьому не промокатиме. Ботинки доцільно обирати на розмір півтора більше, для того, щоб мати можливість підкласти устілку чи вдягнути теплі шкарпетки, а при рухові вниз по схилу, щоб не тисло у пальці.

• Для літніх Карпат та Кіпру найбільш зручними будуть трекінгові кросівки з твердою амортизуючою підошвою, яка має бути товщиною більше ніж півтора сантиметри. Якшо підошва тонка і гладка (кеди, низькі спортивні кросівки) – ви будете відчувати кожен камінчик, на який наступите (а їх на гірській стежці вистачає). За день-два стопи настільки набиваються, що кожен крок здається мукою.

Серед найкращих виробників якісного туристичного взуття я б виділив наступні: Salomon, Meindl, Merrell, Asolo, Hanwag, LaSportiva, Lowa, Mammut, , Scarpa, Zamberlan, Salewa, Jack Wolfskin, The North Face, Hi-Tec, Raiche. Проте, це взуття є доволі дорогим задоволенням, тож я часто шукаю собі взуття для походів на стоках та різноманітних сайтах, сторінках у ФБ, де інколи можна знайти практично нове якісне взуття дуже дешево. До прикладу: у цьому році я купив практично нові трекінгові ботинки Maindl всього за 1300 грн.

І ще взуття має бути обов’язково розношене – треба добре походити в ньому перед походом (хоча б тиждень-два).

Також у кожен похід потрібно брати і запасну пару взуття – легкі кросівки або сандалі. Для вечора, щоб відпочили ноги, я рекомендую користуватися звичайними резиновими тапками – вони легкі і дуже зручні для прогулянок по табору.

Одяг

Час не стоїть на місці, і з кожним роком удосконалюються технології, з’являються нові тканини та виникають нові підходи до похідного одягу. На сьогодні  найбільш досконалою, як на мене, є концепція трьох шарів одягу.

Термобілизна

• Перший шар – термобілизна. Слід відмітити, що обігрів не є її основною функцією, основне ж завдання – виведення зайвої вологи з тіла, яка утворюється під час фізичного навантаження та збереження власного тепла тіла. Напротивагу звичайній білизні, яка накопичує вологу (вологі тканини знижують теплоізоляцію, що може призвести навіть до переохолодження), сучасна термобілизна виводить вологу з тіла у зовнішні шари одягу та швидко сохне. Вибір термобілизни залежить від температури навколишнього середовища та ступеню активності. Так, у травневих походах в Карапатах я використовую термоодяг з довгими рукавами та штани. Для літнього походу в якості термо одягу використовую поліестерову футболку. Крім безпосередньо переходів по маршруту, термоодяг буде корисним для кращого зігріву увечері (як перший базовий шар) та для сну у спальнику (як піжама). Якісний термоодяг продається у спеціальних туристичних магазинах і ціни на нього починаються від 800 грн. за комплект. Я використовую термоодяг українського бренду Турбат (як на мене оптимальне співвідношення ціна-якість).

Термоізоляція

• Другий шар – термоізоляційний. Основними вимогами до нього є хороша термоізоляція, можливість дихати та мати незначну вагу. Краще за все з цим справляється флісовий одяг. Фліс – навіть коли мокрий – гріє, до того ж від досить легкий.

Штормовий

• Третій шар – водонепроникний (штормова тонка куртка та штани). Його основна функція – захищати від вітру та дощу. З одного боку, одяг має бути водонепроникним та захищати від вітру, а з іншого – «дихати», забезпечувати вихід вологи, яка випаровується з тіла, при цьому зберігаючи тепло. Найкраще виконують ці завдання мембранні тканини. Ідеальним варіантом буде одяг з мембранами Gore-Tex, Sympatex, Triple-Point, ULTREX. Проте, одяг з цих тканин доволі вартісний.

Головне в концепції трьох шарів полягає в тому, що кожен може самостійно підібрати ступінь теплоізоляції в залежності від погоди і внести необхідні корективи під час руху. До прикладу, я всі три шари одночасно використовую тільки у весняно-осінніх походах, коли на вулиці доволі холодно та йде дощ чи сніг. Коли на вулиці тепло, але йде дощ та вітер використовую перший шар (термобілизну), та третій (мембранну куртку). В суху прохолодну погоду термобілизну + фліску. Влітку в жарку теплу погоду – тільки синтетичну поліестерову футболку та шорти.

Вище описаний варіант похідного одягу в ідеалі, покупка якого, до того ж, обійдеться в круглу суму. Однак, якщо ви тільки починаєте туристичну активність і не знаєте чи вам взагалі сподобаються походи, то можна вносити певні корективи. Так, в якості термобілизни підійде синтетична поліестерова футболка чи лонгслів. Фліс на сьогодні є практично у кожного, якщо не має замінюється теплим светром чи толстовкою. Мембранну куртку можна замінити звичайною тонкою вітровкою, а при сильних опадах одягати зверху целофановий дощовик. Раніше всі туристи так робили, коли ще не було нових матеріалів, тканин, технології.  Проте час не стоїть на місці, потрібно використовувати нові розробки, адже вони, в першу чергу, покликані зробити похід більш комфортним.

Варто взяти також додатковий комплект одягу для табору (спортивні штани (джинси для походу не варіант) та фліску або теплу кофту). Ну і не забувайте про запасну білизну та шкарпетки (ідеально мати хоча б пару трекінгових термо-шкарпеток).

Для весняних та осінніх Карпат, Кавказу вам також знадобиться додаткова тепліша куртка (ідеальний варіант легкий пуховик), рукавиці та шапка.

Трекінгові палиці

Основною функцією трекінгових палиць є розвантаження ніг та нижньої частини тулуба (приблизно на 30 %), вони допомагають утримати рівновагу на складних ділянках та крутих спусках. Використання трекінгових палок є індивідуальною потребою –  для когось вони просто необхідні, а комусь зручніше без них.

Головний убір

Існує величезна різноманітність головних уборів – кепка, панама, бриль, баф. Незалежно від різновиду, основне їх завдання – захист від сонячного удару, тому даний тип одягу має бути у кожному поході в гори.

Сонцезахисні окуляри

З висотою зростає інтенсивність сонячного випромінювання, тому я б рекомендував взяти з собою сонцезахисні окуляри, подбавши також про чохол для них. У травневих Карпатах та на Кавказі сонцезахисні окуляри є необхідним атрибутом, оскільки в горах ще лежить чимало снігу, є навіть ризик отримати снігову сліпоту.

ЧЛМН

Чашка, ложка, миска, ніж – індивідуальний похідний посуд, який має бути у кожного. Він повинен бути легким і міцним. Скляний і фарфоровий посуд не підійде. Ідеальний варіант – металевий посуд або пластиковий.

Ліхтарик

Обов’язкова річ в поході, головне та практично єдине джерело світла в темний час доби. Я рекомендую використовувати налобний ліхтарик – з ним руки завжди вільні, як при розкладанні намету та ламанні дров так і при споживанні їжі.

Засоби гігієни

При підготовці до походу варто зважати на об’єми та вагу, адже все це вам нести на собі, тому не варто брати з собою увесь вміст ванної кімнати, все просто не знадобиться! Мінімальний перелік має включати: мило, зубну щітку та пасту, туалетний папір, вологі серветки та індивідуальну аптечку якщо потрібно. При цьому не потрібно брати ціле мило чи бутилку гелю, а візьміть все в мінімальних порціях розраховано тільки на період походу. Також варто взяти невеликий рушник (ідеальний варіант рушник з мікрофібри він дуже легкий і має невеликий об’єм при значних розмірах).

Крім вище перерахованого обов’язково мати документи (паспорти, білети, візи тощо) та гроші.

Тож бажаю всім комфортних походів та ідеального спорядження.

 

У статті деякі фото взяті з офіційних сайтів компаній: Terra Incognita, Turbat, Commandor.

 

 

(продовження…) Півтори годинки їзди по хороших кіпрських дорогах і ми опинилися в невеличкому затишному курортному містечку Поліс, що розмістився на березі Середземного моря. Це спокійне поселення з постійним населенням близько 3 тис. жителів, де практично не зустрічаються великі групи туристів. Спускатися з гір в таку місцевість вдвічі приємніше. Тут скрізь ростуть пальми, цитрусові дерева, тропічні квіти. А блакить моря, теплий пісок та жар сонця так і манили нас до купання та засмаги.

На ночівлю ми зупинились у офіційному кемпінгу (загалом їх 5 на увесь Кіпр), який є платним. Знайти його досить легко. Він добре проглядається як з супутникових знімків, так і з центра міста до нього ведуть дороговкази. Кемпінг у Полісі розташовується безпосередньо на узбережжі Середземного моря. Зазвичай на території таких кемпінгів є душ, туалет, кухня і ресторан або кафе, в яких, в більшості випадків, і знаходиться ресепшн. Зі свого досвіду скажу, що кіпріоти досить довірливі люди, адже під час реєстрації на ночівлю вони вірили «на слово» і про кількість людей в групі, і про кількість палаток. На питання: «Де можна поставити намети?», — завжди говорять – «Будь де на території кемпінгу». Так як кемпінги є офіційними, то обов’язково видається чек, який пробивається через касовий апарат (доречі, навіть в найменшому магазинчику найменшого села десь далеко в горах продаж товару все одно відбувається тільки через касовий апарат). Ночівля в цьому кемпінгу обійшлася по 4 євро з особи.

Это слайд-шоу требует JavaScript.

Розклавши намети та охолодившись в неймовірно чистій воді моря, вирушили на знайомство з містечком Поліс, де прогулялися вузенькими вуличками, обрамленими апельсиновими деревами, скуштували смачного морозива та завітали до одного з місцевих ресторанчиків, щоб спробувати національну страву Кіпру – мезе.

Мезе – це набір різних закусок та страв, які почергово подаються гостю. На Кіпрі існує два види мезе – рибне та м’ясне. В Полісі ми замовили м’ясне. Подача страви розпочалася з грецького салату, овочевих закусок (оливок, каперсів, смажених грибів, цукіні) та соусів (хумусу, тахіні та інших, назви яких виявилися дуже складні для запам’ятовування), а також смачного смаженого лаваша. Коли подача цього завершилась, офіціанти почали переглядатися між собою та постійно перепитувати чи все добре, а ми, своєю українською натурою, сиділи та чекали м’ясо і нічого не їли. Потім нам уже пояснили, що потрібно спочатку з’їсти це, а потім будуть виносити все інше. А всім іншим виявилися рис, сир халумі, різні ковбаски та котлети, шашлик зі свинини та баранини, баранячі реберця, курячі стейки, а також, що нас дещо здивувало, смажена картопля. Тож ситно та смачно поївши та запивши це справжнім кіпрським вином, вирушили до кемпінгу, де вже увечері, лежачи на лежаках на березі моря, вивчали кіпрське зоряне небо під заспокійливий шум прибою.

Наступний день розпочався з невеличкого дощику, який наполегливо нас переслідував в цьому тріпі. Проте, це не зіпсувало нам настрій і ми бадьоро відправилися до півострова Акамас, через який і пролягав наш подальший маршрут. На сьогодні увесь півострів є територією національного парку з однойменною назвою, а тому це найменш освоєне місце на Кіпрі.

Наше знайомство з півостровом розпочалося зі славнозвісних купалень Афродіти (місця, де вона зустрічалася зі своїм коханим Адонісом, згідно із грецькою міфологією). Загалом, Кіпр ще називають островом Афродіти, адже за легендою вона саме тут вийшла з піни морської. Подивившись цю купальню-печерку, відправилися у радіальний маршрут вздовж моря по стежці Афродіти, яка привела нас до блакитної лагуни. Але, на жаль, через захмареність неба, ми не змогли повною мірою побачити всю блакить, адже такий колір води утворюється завдяки заломленню сонячних променів крізь водну гладь та відбиванню їх від білого піску морського дна. Проте, ми змогли тут поплавати і переконалися, що це один з найкращих пляжів Кіпру – неглибока лагуна з піщаним дном і неймовірно чистою водою.

Повернувшись до купальні Афродіти та вдягнувши знову свої рюкзаки, відправилися стежкою Адоніса у глиб півострова, де і стали на ночівлю в одному з пікнік-сайтів.

На вечірній нараді було прийнято рішення, що наступного дня ми маємо пройти дводенний відрізок нашого маршруту. Чому таке рішення? Просто ми не могли забути той колорит і спокій міста Лімассол, яким не змогли достатньо насолодитись (читайте у 1 частині розповіді). Тому ми вирішили виділити один день і по дорозі назад ще раз завітати у це місто.

Наступного дня наш маршрут пролягав по південно-західному узбережжю Кіпру. Спочатку через перешийок ми вийшли до південної частини півострова Акамас, де нам, як на долоні, відкрилися неймовірні морські пейзажі півострова.

Дійшовши до пляжу Лара, який ще називають черепашим, так як щовесни сюди припливають величезні морські черепахи та відкладають яйця (на жаль, ми жодної так і не зустріли), наша група змогла насолодитися піщаним пляжем та теплою морською водичкою. Ви б бачили, з якою насолодою ми плескались у тій прохолодній живильні воді, адже пообіді спека розпочалася неймовірна.

Подолавши ще декілька кілометрів, ми вийшли до облюбованого туристами узбережжя, яке називають «морські печери», адже берегова лінія — це вапнякові породи, посічені морем та вітром. Тут же, біля цих печер, знаходиться ще одна атракція – корабель Edro III, який став на мілину у 2011 році. Його ще називають «корабель привид».

Однак, довго милуватися цією красою ми не могли, оскільки нам ще залишалося кілометрів з 10 шляху до місця ночівлі – кемпінгу на пляжі Корал-Бей у м. Пафос. Саме в цьому кемпінгу, вартістю 7 євро з людини, та в оточенні ресторанів на будь-який смак та гаманець, ми спланували простояти 2 ночі.

Наступний день ми вирішили присвятити дослідженню міста Пафос, а саме найстарішої його частини Като-Пафос. Корал-Бей, де розміщувався наш кемпінг, має гарне автобусне сполучення з Като Пафосом (через кожні 15 хв.). Тому ми прибули в саме серце старого Пафосу та одразу потрапили на набережну, звідки легко дістатися до основних пам’яток древнього міста. Прогулявшись набережною, ми вийшли до Пафоського замку  – який в минулому використовувався як форт для захисту гавані.

Поряд із замком знаходиться археологічний парк під відкритим небом, це одна з головних туристичних пам’яток міста. Парк входить до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Найбільш цінними його експонатами є античні мозаїки, які розташовуються в руїнах римських вілл (Тесея, Діоніса, Орфея) та зображують різноманітні сцени з грецької міфології. Також дуже цікавими об’єктами є амфітеатр (одеон), маяк, руїни замку «сорок колон». Все це ми мали змогу поспоглядати за 4,5 євро.

Это слайд-шоу требует JavaScript.

Але після такого занурення в античну історію ми дуже зголодніли, і вирішили погуляти по стареньким вуличкам міста та пошукати затишну таверну, де готують справжнє рибне мезе.

Дана страва в невеличкій таверні сімейного типу на одній із вуличок подалі від набережної, перевершила всі наші очікування і за смаком, і за ситністю. Всім, хто буде на Кіпрі, рекомендую скуштувати це різноманіття морепродуктів і буйність смаків.

Останні дні на відпочинку чи в поході особливі. Адже ти розумієш, що скоро повертатися у ті робочі будні, і намагаєшся, якби так сказати, довідпочити, допобачити усе те, чого не встиг за попередні дні. У нас теж так було. Хтось намагався вирівняти свою засмагу, приймаючи сонячні ванни на місцевому пляжі, хтось докуповував сувеніри, хтось милувався краєвидами і намагався зафотографувати усе, що не встигло попасти в об’єктив до цього. Тобто, все як у всіх звичайних туристів.

І настрій теж був не такий як завжди.

Далі нас чекали переїзди до міст Лімасолл та Ларнаки, останні споглядання розміреного життя їх мешканців, остання ночівля і аеропорт. Та я 100% впевнений, що знайомство з Кіпром було першим, але аж ніяк не останнім. Планую восени знову пройтися гірськими стежками острову та поплескатися у теплих хвилях Середземного моря. Можеш і ти приєднатися.

Андрій Марущинець, Тетяна Прокопчук

 

(…Продовження) Стрімкими серпантинами автобус вивіз нас у саме серце гір Троодос – на однойменну площу на висоті близько 1800 метрів над рівнем моря. Саме тут сходяться основні дороги, які, ніби тонкою паутинкою, перетинають майже усю гірську систему. Тому тут доволі добре розвинута інфраструктура: є і готель, і магазин, і ресторан, і ціла купа різних сувенірних крамничок. На площі нам зустрівся ще один дідусь-кіпріот – продавець фруктів та овочів. В сфері продажів він справжній ас. Дідусь настільки гарно вміє продавати свою продукцію, що ніхто від нього не повертається з пустими руками. Товар купує майже кожен перехожий. Можливо це тому, що головний девіз дідуся: «Try before to buy» (спробуй перед тим як купити), тобто спершу він нам давав усе спробувати, а потім ми уже змушені були щось у нього купити (совість не дозволяла зробити по іншому). Та і гарний настрій дідуся, доброзичливість, щирість, його співи теж підкуповували нас.

Наситившись кіпріотськими фруктами, ми розпочали своє перше знайомство з горами. Залишивши свої рюкзаки в кемпінгу, рушили по стежці Аталанта, яка обходить по колу найвищу вершину Троодоса – Олімп. До речі, на саму вершину піднятися не можна, оскільки там розташовується британська військова частина (на сьогодні 2 % острова Кіпр є територією Великобританії). Зі стежки відкриваються дуже гарні панорами на Троодос та гірські села навколо. Сам же маршрут цією стежкою є дуже легким, адже немає ні підйомів, ні спусків, а через кожні 500 м маршруту розміщуються видові майданчики, де обов’язково встановлена лавка. Цікавою особливістю туристичних стежок Кіпру є те, що кожне дерево, кущ чи нова гірська порода, які розміщуються по маршруту, підписані, тобто, ви можете не лише милуватися краєвидами, а і вивчати рослинний світ та геологічні особливості місцевості. На свою першу ночівлю в горах ми розмістилися на одному з пікнік сайтів.

Наступний ранок нас зустрів невеличким дощем (досить рідкісне для Кіпру явище в цю пору року), хоча це додало певного шарму, адже першу половину дня ми рухалися по стежці Каледонія, яка пролягає по каньйону річки Кріос Потамос, де поєднання таких погодних умов і тропічної рослинності ніби перенесло нас у джунглі. Ця стежка вивела нас до однойменного водоспаду Каледонія – одного з найбільших та найгарніших водоспадів країни. В цьому прекрасному місці ми вирішили перепочити та пообідати, і саме тоді ми вперше безпосередньо познайомилися з господарями Кіпру – котами.

Справді, Кіпр – острів котів. Вони всюди і скрізь почувають себе справжніми володарями. Проте кіпріотські коти відрізняються від наших, адже багато з них здичавіли і живуть самі у своїй общині. Майже всі коти, яких ми зустрічали на острові, були з бойовими травмами: у когось відкушене вухо, у когось підбите око. Щовечора ми чули як вони вирішували якісь питання між собою (мабуть хто буде перевіряти наші речі), а вже вночі хтось з котів копошився у нашому посуді. Найбільше групування котів, яких ми нараховували в одній локації, налічувало 18 хвостів.

Это слайд-шоу требует JavaScript.

Після обіду ми завітали до мальовничого села Пано Платрес, де поповнили запаси провізії та вийшли на зв’язок з рідними. Селом даний населений пункт важко назвати, адже це одне з найвідоміших поселень гірського Кіпру. Даний курорт ще в ХХ столітті користувався велидким попитом у британців. Тому тут ціла купа готелів, вілл, ресторанів і барів. Нагулявшись вдосталь Платресом, вирушили на ночівлю до чергового пікнік-сайту. Це був найгарніший і найвидовіший пікнік-сайт з усіх на яких ми зупинялися. Столики під навісами, сучасні туалети, дитячі майданчики серед буйної зелені у поєднанні з неймовірною панорамою, яка відкриваються на урвище і річковий каньйон за якими вдалині видніються гірські села.

Ранком наступного дня ми завітали у найвисокогірніший монастир Кіпру – Троодітісса. Вхід до цього монастиря вільний, проте його служителі туристам не дуже раді, а для паломників дорога завжди відкрита. Тому, «перетворившись» на паломників, ми змогли відвідати цю святиню. Варто зауважити, що Кіпр православна країна, а Кіпрська православна церква – одна з найстаріших у світі. Ще у 1 столітті тодішня влада країни вперше у світі офіційно визнала християнство. Саме тому острів користується популярністю у паломників та туристів. На Кіпрі дуже багато старовинних церков та монастирів.

Это слайд-шоу требует JavaScript.

Після відвідування святині, поступово спускаючись з гір, ми завітали у два справжні автентичні гірські села Кіпру – Агіос Дімітріус та Трейс Елієс, куди ще не дісталася глобалізація та безкінечні натовпи туристів. Особисто мене дуже вразили ці поселення. Здавалося, що я потрапив в якусь минулу епоху – вузенькі кам’яні вулички, невеличкі будиночки під червоною черепицею та виноградною лозою, які фактично налазять один на одного. В центрі кожного з цих поселень розміщується висока дзвіниця та кам’яна церква і, звичайно, магазинчик і таверна. В Трейс Еліес ми зупинилися на обід і повною мірою познайомилися з цим гірським поселенням та його місцевими жителями (хоча їх чомусь у поселеннях такого типу зустрічалось дуже мало і переважно це були люди похилого віку).

Это слайд-шоу требует JavaScript.

Втамувавши голод і спрагу, наша команда вийшла на маршрут – стежку «венеціанські мости», яка повторює шлях караванів якими венеціанці у 15-16 столітті возили мідь з гір Троодоса до гаваней міста Пафос. На своєму шляху вони будували кам’яні мости через річки, які збереглися у гарному стані до теперішнього часу, та і простоять ще напевно не одне століття.

Десь на третині маршруту, ми вийшли на автодорогу, на обочині якої почали спостерігати доволі дивні речі. Всі будиночки, повз які ми проходили, були обвішані скелетами тварин та птахів, чудернацькими фото, на яких зображені мертві люди, різноманітними знаками та емблемами. Всюди були розкидані дитячі іграшки, а дерева обвішані ляльками. Складалося дуже гнітюче та неприємне враження, яке ще й підсилювалося дещо поганими погодніми умовами і відсутністю не те що людей, а і машин на трасі, яка, до речі, до цього була досить жвава. Ми наче потрапили у фільм «Поворот не туди».

Это слайд-шоу требует JavaScript.

Проте, вже через якісь 20 хвилин, наша група вийшла до першого з трьох найвідоміших Венеціанських мостів – Елія, а десь через кілометр дійшла до найбільшого моста – Калефос, недалеко від якого ми і стали на ночівлю. Сильна злива не дала повною мірою насолодитися тим заспокійливим дзюрчанням річки, тією могутністю мосту, але і в цьому був свій шарм і своєрідна пригода.

Наступного дня ми продовжили рух по маршруту, яким ходили венеціанці. Цього дня була чи не найбільш гірська ділянка маршруту. Хоча абсолютні висоти не досягали і 600 метрів, проте рух спочатку вузеньким каньйоном, а потім різкі спуски і підйоми по кам’яній стежинці складали враження ніби ми десь в горах Афганістану. Дорогою нам зустрівся ще один венеціанський міст – Рудія. Місцем нашої ночівлі, відповідно пунктом до якого ми прямували, було покинути турецьке село Врешія (всі його колишні мешканці турки виїхали ще у 1974 році на північ острова через сумнозвісний конфлікт, внаслідок якого на сьогодні острів розділений на дві частини). Так як ми його досягли одразу по обіді, то мали досить багато часу на вивчення даного села. А вивчати було що. Напівзруйновані будівлі в оточенні мигдалевих, оливкових, апельсинових, лимонних садів так і манили до себе. Єдиною ознакою життя у селі були віслюки, які вільно паслися по усій території. Але на вигляд вони були не здичавілі, хтось то за ними доглядав. Але хто? Проте ми не переймались даним питанням, бо залюбки і з величезним апетитом за обидві щоки наминали роздобуті мигдалеві горіхи, стиглі і дуже смачні апельсини, а у вечері смакували ароматним чаєм з лимоном. І хоч навкруги у горах вирувала гроза, на нашому перевалі панувала тиша і спокій. Всі з нетерпінням чекали завтрашнього дня і нових пригод.

Это слайд-шоу требует JavaScript.

Прокинувшись рано вранці, ми знову одягли наші рюкзаки і відправились в село Галатарія звідки о 10 годині планували вирушити до узбережжя на місцевому автобусі. Так як дістатись до села нам вдалося дещо швидше, ніж планувалось, ми мали змогу завітати до місцевої виноробні та посмакувати смачним вином. Декілька бутилочок прикупили як сувеніри для рідних і друзів. Проте на зупинці місцевий дідусь на червоному пікапі сповістив нам, що ми даремно чекаємо нашого автобуса, адже сьогодні неділя, а в неділю по цьому маршруту нічого не їздить (на жаль про це на жодному інформаційному сайті не йшлося). Він порадив пройти декілька кілометрів до головної траси і там щось піймати. Тому нам нічого не залишалося, як послідувати його пораді. Пролежавши обабіч головної дороги і чекаючи хоч на якийсь автобус, ми зрозуміли, що наші сподівання марні. Тому вирішили діяти активно. Ще з півгодини ми намагалися автостопити, але і це не допомогло. Воно і не дивно, не кожен ризикне підвести 6 бородатих хлопців і 1 дівчину з величезними рюкзаками. Але світ не без добрих людей. Біля нас зупинився той самий дідусь на червоному пікапі. Було видно, що він усіма силами хоче нам допомогти: дідусь і сам готовий був нас усіх в пікап погрузити, але це великі штрафи, і намагався зупиняти інші авто і домовлятися з водіями. Але все було марно. Тому дідусь запропонував нам визвати його друга таксиста, що їздить на мінівені, на що ми радо погодились.

Через пів години, зручно вмостившись, ми нарешті прямували до узбережжя Середземного моря….

Далі буде…Похід по Кіпру – острову пікапів та котів. Частина 3

Марущинець Андрій, Тетяна Прокопчук