В кінці червня наш Клуб мандрівників «Подорожуй Толково» святкував свій день заснування. Відзначити цю подію вирішили, як не дивно, в мандрах. Ми відправилися у невеличкий похід по пів острову Трахтемирів, який розміщений на Дніпрі (між Ржищевом і Каневом) в межах Черкаської області.
Трахтемирів має просто колосальну історію: різні епохи та культури наклали свій відбиток на ці території. Щоб не переобтяжувати текст аж занадто великим екскурсом в історію та не перетворювати його у непосильний лонг-рід, напишемо лише декілька загальних фактів про ці землі:
- Перші поселення на півострові утворилися ще 100-120 тис. років тому. Тут знайдені сліди городищ, стоянки та кургани Скіфської, Трипільської, Зарубинецької та Черняхівської культур;
- За часів Київської Русі тут існувало 4 міста (у літописах найчастіше згадується місто Заруб, яке було найбільшим) та один з перших монастирів — Пречистинський;
- В часи козацтва утворилося місто Трахтемирів. На думку деяких істориків місто було столицею реєстрового козацтва (за часів Петра Сагайдачного). В ті часи це був важливий центр на Дніпрі, а у пік свого розквіту його населення сягало 30 тисяч осіб. В цей період на півострові розміщувався неприступний замок-фортеця, потім місто було зруйноване турками, і далі воно розвивалося як звичайне невеличке містечко;
- В період Другої світової війни, під час битви за Дніпро, на півострові був сумнозвісний «букринський плацдарм», де загинуло від 200 до 400 тис солдатів;
- У 70-х роках під час будівництва Канівської ГЕС село Трахтемирів було частково затоплено, частина місцевих жителів була відселена, інші ж виїхали, і на сьогодні в с. Трахтемирів зареєстрований лише один житель.
Попри невелику відстань від Києва (близько 150 км), як не дивно, але добратися до півострова громадським транспортом доволі складно. Зі столиці лише один раз на день ходить маршрутка до Великого Букрина, але зважаючи, що нас зібралася група, цей варіант одразу відпав, адже поміститися з рюкзаками навряд чи вийшло б. Тож було вирішено доїхати приміською електричкою до Миронівки, а вже звідти, замовленим заздалегідь транспортом, дістатися до села Трахтемирів. Мікроавтобусом ми доїхали до шлагбауму, який встановлено на околицях села, і саме звідси розпочали свій маршрут – від вказівника Трахтемирівський ландшафтний регіональний парк. Пройшовши декілька десятків метрів, вийшли до оглядового майданчика, звідки відкриваються панорами Канівського водосховища. Тут встановлено пам’ятний хрест, поруч є відоме дерево у формі тризуба.
Від оглядового майданчика ми вийшли на викладену тротуарною плиткою доріжку, яка вивела нас до руїн колишнього мисливського угіддя. Справа в тому, що у 2000 році на Території Трахтемирівського півострова створили приватний ландшафтний парк, а по суті було створено приватні мисливські угіддя, які належали одіозному екс-голові Нафтогазу – І. Бакаю. Землі ландшафтного парку були обнесені парканом, було встановлено вежі з озброєною охороною, шлагбауми на дорогах. На території ландшафтного парку побудували великий мисливський будинок, (до речі перша хонка була якраз тут, а не в резиденції Януковича), вишки для полювання, будинки для гостей, вертолітний майданчик і купу бесідок. Також сюди завезли велику кількість диких тварин – кабанів, лосів. Сюди приїздили чиновники та олігархи на полювання, а доступ для звичайних громадян був закритий. Лише після Революції Гідності були зруйновані паркани і відкрито доступ. Сьогодні це доволі популярний туристичний об’єкт, але від колишньої розкоші залишилися лише руїни, напіврозібрана доріжка з тротуарної плитки, нетипові для місцевості дерева, а також дикі тварини.
Після огляду території колишнього маєтку відправилися мощеною доріжкою вглиб півострова, пройшли повз закинутий дитячий табір, на території якого стоять нові фінські будиночки, де за часів діяльності мисливських угідь зупинялися гості, а сьогодні розміщується адміністрація РЛП Трахтемирів.
Одразу за табором мощена доріжка закінчилася і далі вже йде звичайна грунтова стежка. Буквально через 100 метрів вийшли до будиночка, який виглядав доглянутим: з побіленими стінами, гарною клумбою, скошеною травою…Мабуть чиясь дача.
Метрів за сто від нього біля дороги ми побачили надпис на дереві: «Люди доброї волі здраствуйте! Ласкаво просимо». Так ми зрозуміли, що дійшли до будинку найвідомішого та єдиного офіційного жителя с.Трахтемирів – Олега Георгійовича Петрика, який більше відомий за прізвиськом «Скіф». Будинок у нього незвичайний, побудований у козацькому стилі, стіни та кути розмальовані різноманітними орнаментами, а на зовнішній фасадній стіні — щит та меч.
Ще до поїздки я читав про цю незвичайну людину і що він завжди радий гостям, і завжди розповідає цікаві та незвичайні історії про Трахтемирів. За чутками Скіф був дисидентом. В цьому будинку він живе самітником вже більше 30 років, без світла і газу, відмовившись від соціуму, в повному єднанні з природою… Тож ми вирішили завітати в гості. На порозі нас зустрів вусатий чоловік з сивим довгим волоссям, на вигляд років 60, він одразу запросив усіх нас до свого будинку.
Як тільки я ступив крок до хати, одразу аж в серці похололо – до мене йшов здоровенний пес, зростом мені десь по груди – російський хорт, але Скіф одразу сказав, що він добрий і нікого не троне. Поруч бігало ще з 5 невеличких собачок, як виявилося пізніше досить рідкісної породи – левретка.
Кімнати були більше схожі на музей, ніж на жиле приміщення – багато всіляких дрібниць, старовинні горщики, посуд, зброя, обладунки. Багато картин, книг, величезний камін.
Запросивши усіх нас присісти – Скіф, сівши на лежанці в центрі кімнати, почав розповідь з питання – чи розуміємо ми взагалі куди потрапили? Чи був хтось до цього на півострові? Коротко розповівши історію, він наголосив, що Трахтемирів — це унікальне місце — сакральне серце України, і біля висоти 222 (знаходиться десь за 2 км від його будинку) центральна зона святилища, –аномальна зона, місце де не діють правила фізики. Саме там точка сили, яка позначена на всіх езотеричних картах світу. Вже десь за 300 метрів від його будинку за бетонними блоками, у напрямку висоти 222, починається святилище, природний храм. Воно може або зцілити або навпаки відібрати силу…
Подякувавши за цікаву розповідь ми попросили води для приготування їжі (великий недолік пів острова – відсутність чистої питної води), проте виявилося, що колодязя ніде поруч немає, тільки на узбережжі водосховища біля самої води є джерело, з якого виведено трубку і можна накачати воду тільки ручною помпою. Тож Скіф, взявши помпу, провів нас до джерела, дав свої каністри та допоміг набрати води. Далі ми почали перехід до місця сили – висоти 222, який зайняв у нас приблизно 40 хвилин. На висоті встановлений геодезичний триангуляр. Робимо привал та насолоджуємося чудовими панорамами Канівського водосховища. На іншому березі відкривається Переяслав-Хмельницький. Висота не заліснена – вся у різнотрав’ї та квітах.
Перепочивши, продовжуємо рух у напрямку Батурової гори, біля якої планували розбити табір. Стежка вже не така натоптана і, після спуску з висоти 222, йде густим лісом. Орієнтуватися було доволі складно, адже стежки не натоптані, крім того багато звірячих тропок, в якийсь момент взагалі збилися з дороги, довелося трішки поблукати. В лісі величезна кількість окопів та траншей часів Другої світової війни. Через якусь годину все таки вийшли під Батурову гору. Там дуже гарні місця для табору і вже було декілька груп туристів.
Ми вибрали собі найкраще та найзатишніше місце — з одного боку воно захищене дюною від вітрів з водосховища, з іншого — густим лісом. З вершини дюни відкривався неймовірний вид на Трахтемирівськивй заповідник та марків Шпиль. Тут я за фотографував 2 неймовірно гарні заходи сонця…
А далі нас чекав лаунж з шашликами, купанням у водосховищі та засмаганням. Під Батуровою горою ми отаборилися та провели 2 ночі.
Цього дня у нас був запланований відносно невеличкий перехід – всього 10 км. Перехід був досить легким з уже такими знайомими і звичними для нас кавказькими краєвидами – нескладна стежка прокладена по траверсу невисокого хребта. Хоча і тут ми змогли знайти цікаве заняття. Як виявилося, в траві, обабіч стежок, росла величезна кількість грибів – маслюків, підберезовиків, підосиновиків. Тож вже на підході до общини Ушгулі – цілі нашого сьогоднішнього дня – ми зібрали чималий пакет грибів на вечерю.
