Подорож до «п’яти земель» (Чінкве Терре). Частина 1. Від Манароли до Корнільї

Ще за декілька місяців до Нового року ми вирішили відсвяткувати його якось по особливому,  як не дивно найкращим варіантом який спав нам на думку – виявилося в подорожі. Вибір напрямку теж особливо довго не обирали – тож запланували поїздку до вже знайомої нам Італії, а саме Флоренції (детальніше про місто читайте у наших попередніх статтях). А ще, крім відпочинку в столиці Відродження, запланували похід по одному з найгарніших у світі трекінгових маршрутів в Національному Парку Чінкве Терре. Про цей трекінг і піде далі наша розповідь.

Національний парк Чінкве Терре розміщується  на західному узбережжі Італії, в регіоні Лігурія поруч з містом Спеція. Завдяки унікальним морським та гірським пейзажам, а також наявністю середньовічних пам’яток він входить до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Чінкве Терре (в перекладі з італійської – п’ять земель) простягається на декілька кілометрів вздовж скелястого лігурійського узбережжя і включає в себе 5 середньовічних міст: Ріомаджоре, Манарола, Корнілья, Вернасса та Монтерросо-аль-Маре. Всі містечка побудовані понад морем і з’єднуються між собою численними пішохідними стежками, що робить цей регіон одним з наймальовничіших та найкращих місць для трекінгу.

Ще два століття тому цей регіон був практично ізольований від зовнішнього світу (внаслідок скелястого складного рельєфу не було доріг, які б з’єднували його з зовнішнім світом) і всі містечка були типовими рибальськими та сільськогосподарськими територіями. На сьогодні дістатися Чінкве Терре можна як автотранспортом, так і залізницею. Крім того усі 5 містечок теж з’єднані між собою залізничним шляхом, який прокладений крізь скелі та проходить практично повністю в тунелях. Переїзд від одного містечка до іншого потягом займає в середньому 2-4 хвилини  і коштує близько 2 євро. Улітку поїзди між усіма містечками ходять мало не кожних 15 хвилин, а взимку інтервал між ними складає 1 годину. Тож для туристів, які не дуже полюбляють піші прогулянки, відпочивати тут теж дуже зручно.

Своє знайомство з Чінкве Терре ми розпочали з Манароли (друге з боку Спеції містечко після Ріомаджоре). Його постійне населення становить всього 450 осіб. Місто ніби затиснуте між двома скелями, де фактично є лише одна пряма широка вулиця, що спускається до моря та обабіч якої розмістилися середньовічні генуезькі будинки-вежі.

Не дивлячись на те, що на календарі було 30 грудня – тут панувала справжня, по нашим міркам, весна. Погода була сонячною та теплою (+16 ℃). І хоч ми приїхали в низький сезон, проте туристів тут було все рівно дуже багато.  Пройшовши кілька сотень метрів у напрямку моря, ми вийшли до набережної.

dsc_5187-2
dsc_5190-2

Тут нам відкрилася мабуть найвідоміша панорама — візитна картка Чінкве Терре, яку найчастіше можна побачити на листівках та рекламних постерах. Всі будинки в місті пофарбовані в  яскраві кольори та  гармонійно розміщені на скелі, ніби стародавній амфітеатр, де місце сцени займає гавань.

dsc_5207
dsc_5217

Намилувавшись видом на середньовічне місто, ми вирушили однією з пішохідних стежок до наступного містечка Чінкве Терре – Корнільї, де ми заздалегідь забронювали собі житло. Варто зауважити, що найкоротші піші стежки між містечками є платними (7, 5 Євро за день). Вони є найпростішими, практично без набору висоти, і найкоротшими за дистанцією, проте простягаються вздовж узбережжя і є надзвичайно мальовничими.

dsc_5234

Існують і безкоштовні стежки, які зазвичай трішки важчі, адже є певний набір висоти, і дистанції, відповідно, теж більші. У нас вибору не було, так як найкоротші стежки вздовж узбережжя взимку закриті, довелося підніматись вгору.  Проте, нам, досвідченим пішим туристам, маршрут довжиною 6 км з набором висоти близько 500 метрів видався дуже простим, єдине – в теплому одязі та зимових черевиках було дуже жарко.

dsc_5260

Всі стежки та піші маршрути в Чінкве Терре є чітко розміченими та всіляко облаштованими: зі сходами, містками, перилами, маркерами та вказівниками. Такі маршрути є практично ідеальними для легкого трекінгу і підсилу всім.

Наш маршрут спершу пролягав крізь приватні виноградники місцевих  фермерів. Цей регіон дуже славиться своїм вином, яке є дуже смачним, і продегустувати його можна, зайшовши у одну з численних приватних виноробень, які навіть відмічені на туристичних картах. Далі, нас поступово почала оточувати середземноморська рослинність – від оливкових дерев обабіч стежок до вічнозелених дубів та теплолюбивих сосен.

dsc_5334

На заході сонця ми дісталися до наступного містечка Чінкве Террре – Корнільї. Це єдине містечко, яке не знаходиться біля самого моря, а розміщене на скелі на рівні близько 100 метрів над рівнем моря. Це також найменше з містечок – населення всього 250 людей ну і тут найменша кількість туристів.

dsc_5332
dsc_5343

Орендували ми окрему квартиру з панорамним видом на містечко. Взимку вартість оренди втричі менша, ніж влітку. Великих супермаркетів тут немає, лише декілька маленьких магазинчиків з дещо завищеними цінами і велика кількість невеличких барів, кафе та ресторанів (хоча взимку значна їх частина закрита).

Наш вечір приємно довершив Вінченсо — колоритний продавець у маленькому магазинчику вина, сиру і прошутто. У нього величезна колекція вінілових пластинок, які він періодично переставляє на програвачу. Він не лише продає товар, але і пригощає відвідувачів місцевим вином, підтанцьовує і підспівує. Тут велика черга, але ніхто не поспішає, не нервує. Навіть, коли Вінченсо попросив зачекати, доки він послухає вступ пісні, всі стояли і ловили теж її ноти, а потім увесь магазин хором підспівував «Welcome to the hotel California». Вранці наступного дня ми продовжили знайомство з містечком: прогулялися вузенькими вуличками Корнільї, спустилися до бурхливого зимового моря на причал містечка та випили ароматної італійської кави.

А вже після сніданку — відправилися у піший перехід до наступного містечка Чінкве Терре — Вернасси. Далі буде… Частина 2.

В листопаді ми плануємо знову пройтися стежками Чінкве Терре — запрошуємо і Вас: Трекінг по Італії. Чінкве Терре + Флоренція та Піза

Мій #безвіз, або бюджетна подорож до Італії. Частина 5. Рим

Продовження…О шостій годині ранку ми відправилися з залізничного вокзалу Флоренції до Риму. Про даний переїзд я теж потурбувався завчасно, придбавши квитки ще в Україні на етапі планування подорожі.  Це дало змогу зекономити наші кошти, адже замість 30 євро (стільки коштував би квиток з Флоренції до Риму, якщо б ми його купували перед самим відправленням), квитки нам обішлися по 10 євро.

На жаль, на знайомство з Римом у нас був лише один день. Для відвідування та пізнання будь-якого міста, такого проміжку часу дуже мало, а що вже говорити про таке «вічне» і надзвичайне місто як Рим! Цього часу достатньо лише для того, щоб пробігтися і візуально оцінити велич і неповторність найбільших і найвизначніших пам’яток.

В Рим ми прибули до центрального залізничного вокзалу Терміні близько 9 години ранку. Так як вокзал знаходиться в історичному центрі міста, вирішили не користуватися громадським транспортом, а зануритися в атмосферу міста і почати наше знайомство з ним пішою прогулянкою.  Тим паче, що поспішати нам не було куди, через те що поселення у готель планувалось після першої години дня.

DSC_1483

Хвилин через 20 неспішної ходи ми підійшли до найвідомішої пам’ятки Риму –  славнозвісного Колізею – амфітеатру, де проводили свої бої гладіатори. Історики зазначають, що він вміщував більше 50 тисяч людей, а за рахунок продуманих виходів і переходів всі глядачі могли покинути його за п’ять хвилин. Такій системі можуть позаздрити навіть сучасні стадіони. Декілька класичних фото на згадку – і рушили далі.

DSC_0615-2

Зовсім поруч з Колізеєм знаходяться руїни Імператорських Форумів – центри суспільного життя античного Риму.

DSC_1587-2

DSC_1568-22

Навпроти – ринок Траяна – античний п’ятиповерховий торговий центр.

DSC_1520-2

DSC_1514

А поруч – славнозвісний Капітолійський пагорб, на якому встановлено відомий пам’ятник вовчиці, яка, за легендою, викормила засновників міста – Ромула і Рема.

DSC_15987

DSC_15897

На схилі Капітолійського пагорба височить ще одна відома пам’ятка – Віторіано, монумент на честь першого короля об’єднаної Італії – Віктора Емануїла ІІ. Відношення римлян до цієї пам’ятки неоднозначне, адже ця будівля значно домінує над іншими спорудами цього району і відзначається надмірною помпезністю.

Віторіано

DSC_15544

Далі ми рушили на пошуки відомих пам’яток, схованих в мереживі вузеньких вулиць старого Риму.

DSC_0673

DSC_1788

DSC_1640

Так ми знайшли найдавніший античний храм Риму – Пантеон. До ХVII століття він був язичницьким, а потім освячений у християнську церкву. Сьогодні це місце поховання видатних італійців Рафаеля, Віктора Емануїла ІІ та інших.

Пантеон

Відвідали і площу Навона, яка вражає архітектурою бароко та мармуровими скульптурами роботи Берніні.

DSC_1650-2

DSC_1660

Палюче безжалісне сонце настільки розігріло кам’яне місто, що навіть дихати було важко. Той день був найспекотнішим за усю нашу подорож по Італії – +42 у тіні. В полудень ми вже ледве могли стояти на ногах, тому вирішили відправитися в готель на так звану «сієсту», а знайомство з містом продовжити по полудні, після того як спаде спека.

Готель був заброньований заздалегідь, використовуючи сервіс бронювання booking.com.  Співставляючи умови проживання з вартістю готелю, виявилося, що це доволі хороший варіант (порівняно з вітчизняними аналогами), тим паче в центрі Риму під самими стінами Ватикану. Номер нам обійшовся у 29 євро за ніч, плюс характерний лише для Риму податок за проживання, так званий туристичний збір, у розмірі 3 євро з людини. Дорогою до готелю прокрутили в голові усі фрази на англійській мові, які необхідні при поселенні, проте у відповідь на наше: «Hello» почули «Добрий день» виявилося, що власниками є українці, які уже давно емігрували до Італії. А сам готель представляє собою переоблаштовану чотирикімнатну квартиру.  

Это слайд-шоу требует JavaScript.

Надвечір коли вулиці почала заповнювати передвечірня прохолода ми завітіли до найменшої країни світу — Ватикану. Це резиденція папи, територія Святого Престолу. Головною спорудою папської країни є собор Святого Петра – найбільша християнська споруда світу.

DSC_0724

собор-святого-Петра

DSC_1739

А коли на місто почали опускатися вечірні сутінки, неспішною ходою в супроводі музичних акордів, що лунали з ресторанчиків та траторій, гулу багатонаціональних туристів, ароматів італійської кухні ми прогулялися набережною Тібру, помилувалися замком Святого Ангела, фонтаном де Треві, піднялися Іспанськими сходами, перепочили на пяцца дель Пополо.

DSC_1699

DSC_0754

DSC_07857

DSC_0771

DSC_0795

Щільність всесвітньовідомих культурних та історичних пам’яток у Римі настільки величезна, що навіть за місяць їх обійти буде важко.

DSC_1797

Рим має свій неповторний шарм: античні пам’ятки передають справжній дух вічного міста та занурюють в історичне минуле; тут є і вузенькі вулички, які не схожі на вулички Флоренції, Мілану чи Пізи — вишукано обдерта штукатурка персикового кольору, обплетена плющем, затишні ресторанчики, припарковані обабіч дороги мотороллери та велосипеди; ексцентричні місцеві жителі створюють особливу атмосферу гостинності … Таке чуже і таке рідне місто, з нього не хочеться їхати, але і не залишишся. Лишається один шлях – стати постійним гостем.

Андрій Марущинець, Тетяна Прокопчук

Мій #безвіз, або бюджетна подорож до Італії. Частина 4. Сієна

Ще одним цікавим містом Тоскани, так би мовити mast have подорожі в цей регіон Італії – є Сієна. Чому саме це місто? По-перше, вся його центральна частина входить до списку всесвітньої спадщини Юнеско. По-друге, це найбільше середньовічне місто, яке майже повністю зберегло свою архітектуру та традиції. По-третє, до нього зручно та дешево дістатися з Флоренції.

Найзручніший варіант проїзду – автобус, адже практично кожну годину відправляється новий рейс, при цьому вартість проїзду дешевше ніж залізницею і складає 7,90 євро в один бік з людини. Крім того, розмістившись біля вікна, можна сповна насолодитися пейзажами тосканських пагорбів та забудовою невеличких містечок.

Автостанція Флоренції знаходиться поряд із залізничним вокзалом та є досить маленькою і непримітною. Квитки ми купили у касі одразу в дві сторони. Аналогічно, як і з залізничними квитками (Частина 3. Піза та Віареджіо), квитки на автобус можна купувати як у касі, так і у автоматах, прив’язки до часу відправлення немає, обов’язковим є компостування (компостери розміщенні і на станції, і у автобусах). А якість і комфорт проїзду не поступаються залізниці.

Оскільки ми їхали до Сієни у неділю, було менше рейсів, тому довелося їхати автобусом, що заїжджає у всі населені пункти між містами. Проте, цей маршрут нам дуже сподобався. Адже, замість руху по автобану ми їхали вузенькими серпантинами тосканських пагорбів та надзвичайними старовинними вуличками гірських селищ.  Кінцева автобусна зупинка в Сієні  розташована в історичній частині міста. Враження було наче ми вийшли не з автобуса, а з машини часу. Кам’яні непоштукатурені будинки, вузенькі вулички зі стародавньою бруківкою, повна відсутність зелені, рекламних бордів, яскравих вивісок занурили нас в атмосферу епохи Середньовіччя.

DSC_0130

DSC_0767

У чому ж секрет такого обліку міста? Справа у тому, що Сієна ще у середні віки програла Флоренції боротьбу за влив у тосканському регіоні, тому в місті з тих часів практично перестали будувати нові будівлі. Завдяки цьому сьогодні Сієна може похвалитися своїм унікальним старим містом, де більшість будівель зведено у ХІІ – ХІV століттях.

DSC_0187

DSC_0122

Ще більше зануритися в атмосферу старого міста нам допоміг марш в середньовічному одязі з барабанами та прапорами жителів одного з кварталів міста. Як виявилося пізніше, це був марш-репетиція до Паліо контради «слона». Не зовсім зрозуміло про що йде мова? Зараз я все поясню. З часів Середньовіччя в Сієні зберігся поділ міста на райони — контради. На сьогодні їх залишилося всього 17. У кожної контради існує свій герб, девіз, музей, фонтан, своя площа і символ. Ним може бути тварина (вовчиця, орел, жираф, слон, пантера, равлик, гусениця), міфічна істота (дракон, єдинорог) чи стихія (хвиля, ліс). Звідси походить і назва самої контради, а також вигляд фонтану та зображення на будинках. Щороку у кінських перегонах представники усіх контрад змагаються між собою за першість і визнання, а також можливість підняти свій прапор на головній площі міста. Ці перегони називаються Паліо і проходять двічі на рік — 2 липня та 16 серпня. Дана подія є дуже давньою традицією і має таку ж популярність в Італії як корида в Іспанії. Тому місцеві жителі ретельно готуються до дійства, проводять періодичні тренування, зокрема марші, свідками одного з яких ми і стали.

DSC_0717

DSC_0725

Практично все старе місто заслуговує на прискіпливу увагу, проте є 2 об’єкти, які потрібно обов’язково побачити.

Найвідомішою пам’яткою Сієни  є центральна площа Пяцца дель Кампо. Вона знаходиться у найнижчій точці міста і сюди ведуть всі дороги з трьох пагорбів на яких розміщена Сієна. З ХІV ст. площа була осередком життя, тут знаходився ринок, на ній збирались місцеві жителі для вирішення політичних питань, святкувань, тощо. Сьогодні тут зосереджено велику кількість ресторанчиків, сувенірних крамниць. Площа має форму мушлі, вона оточена середньовічними аристократичними палацами, головну увагу привертає міська ратуша Палаццо Публіко і вежа Торре дель Манжа (вежа товстуна), на яку можна піднятися. Ще на дель Кампо знаходиться відомий фонтан «Джерело радості», побудований на честь першого водогону міста у 1342 році, воду з нього можна пити і нині. Саме на цій площі проводять перегони Паліо, при цьому її повністю засипають піском. А якщо серед читачів є прихильники бондіани, то вони неодмінно пригадають сцену фільму «Квант милосердя»,  відзняту в Сієні саме в день Паліо.

DSC_0757

DSC_0753

siena1

DSC_0764

Другим обов’язковим об’єктом є Сієнський собор – Дуомо, присвячений Успінню Присвятої Діви Марії, який було зведено в ХІІ-ХІV ст. Його фасад виконано в готичному і романтичному стилях. Цей собор вважається одним з найгарніших в Італії і по праву конкурує з дуомо Мілану та Флоренції.

DSC_0039

DSC_00401

DSC_00412

Але особисто я великий поціновувач ось таких маленьких затишних вуличок, на яких майже немає слідів сучасної архітектури, жодного змішання сучасного стилю зі стародавнім. Від будинків з червоної цегли чи каменю із невеличкими віконцями, обрамленими зеленими ставнями, на яких примостилися горщики з квітами, від дрібних готичних елементів на будівлі і традиційно вивішеної білизни, від всього цього не можливо відірвати погляд, а тим паче лишити незафогографованими.

DSC_0060

DSC_01012

DSC_01515

DSC_0100

DSC_0102

Цікавою особливістю італійських міст є наявність великої кількості маленьких фонтанчиків та бюветів з питною водою, які тут називають фонтанелами. Доволі часто вони є цінними історичними пам’ятками та мають дуже гарний вигляд. В сорокаградусну середземноморську спеку вони нас неодноразово рятували, як безпосередньо від жари, так і від розорення (водичка у туристичних центрах вартує від 2-3 євро за 0,5 літра).

Это слайд-шоу требует JavaScript.

Стосовно їжі, то в Сієні виявилося відносно дорого попоїсти. Ціни у траторіях на порядок вищі, ніж у інших містах, в яких нам доводилося обідати. Ще й коперто (плата за обслуговування) – обійшлося аж у 2 євро з людини. Тож – 1 піцца та по 0,2 пива!!! Зменшили наш бюджет аж на 18 євро.

DSC_0031

DSC_0221

Ще одним цікавим спостереженням було те, що в Сієні немає приїжджих, тільки місцеві жителі і туристи. На відміну від інших італійських міст, тут не ходять по вулицях торгаші-африканці, попрошайки тощо. Місцеві жителі не допускають їх на свою територію, у свої володіння.

Siena

Подорож до Сієни залишила тільки приємні емоції та враження, а незабутня середньовічна атмосфера старого міста надовго залишиться у пам’яті. Тут ми прощалися з Тосканою і вже були в передчутті знайомства з Вічним містом, в яке мали відправитися наступного ранку…Далі буде…

Мій #безвіз, або бюджетна подорож до Італії. Частина 5. Рим

Андрій Марущинець, Тетяна Прокопчук

 

Мій #безвіз, або бюджетна подорож до Італії. Частина 3. Піза та Віареджіо

Плануючи нашу подорож в Італію, ми заздалегідь відмічали міста і невеличкі населені пункти в яких маємо обов’язково побувати. А так як нашим основним та найтривалішим місцем локації була Флоренція, то вибір впав на найближчі до неї та найзручніші в добиранні містечка. Тому, третього дня наших італійських канікул ми здійснили радіальний виїзд до такого невеличкого, але усім відомого міста як Піза.

Ще з школи в пам’яті відложилася картинка-асоціація, обов’язковий атрибут міста – Пізанська вежа. Цікаво, що в більшості з нас знання про дане місто на цьому і закінчуються. Що ж ще цікавого можна побачити у місті і як туди дістатися? Про це мова піде нижче.

Наш день розпочався класично, як і в усіх італійців – зі сніданку. Поснідати ми вирішили по дорозі в одному із місцевих кафе. Відмічу, що снідати потрібно або вдома, або в якомусь тихому закутку затишного кафе, але аж ніяк не з собою і не на ходу. Італійці завжди насолоджуються, смакують їжею і нікуди не поспішають.  А справжній італійський сніданок – це кава і корнетто (круасан, бріош, тощо). Вітрини кондитерських Флоренції – справжнє випробування. Про дієту одразу можна забути. І я просто не уявляю, якою ж смачною має бути славнозвісна французька випічка, а особливо круасан, якщо, смакуючи італійським круасаном з шоколадом, я просто не хотів, щоб ця насолода закінчувалася. Це просто неймовірний смак…!

21389406_593657601024957_329246719_o

До Пізи з Флоренції найзручніше добратися на потягах із центрального залізничного вокзалу міста, які курсують практично кожні півгодини, тому білети можна не бронювати заздалегідь, а купити безпосередньо перед самим відправленням. Тим паче, що прив’язки до часу відправлення немає, тобто квиток можна купити на потяг, що відправлятиметься о 10 год., а виїхати значно пізніше, чи раніше. Найдешевшими є так звані регіональні (regionale) потяги, які слідують на невелику відстань і зупиняються у кожному населеному пункті (щось схоже до наших приміських електричок). Цікавою особливістю Італії є наявність на залізничних вокзалах автоматів самообслуговування, в яких можна купити будь-які залізничні квитки (хоча є і класичні каси). Тож, прибувши на вокзал, ми вирішили спробувати купити квитки в одному з таких автоматів. Як виявилося – це дуже простий та інтуїтивно зрозумілий процес: вводиш пункт відправлення та пункт прибуття, вносиш готівку чи картку, і квиток моментально друкується. Оскільки Піза знаходиться практично на березі Лігурійського моря (якихось 10 кілометрів) то ми ще запланували відвідати і морське узбережжя. Щоб ще більше зекономити – одразу взяли квиток не до Пізи, а до Віареджіо (містечко на узбережжі), так як квиток діє 6 годин з моменту компостування і дозволяє виходити й заходити в різні потяги класу reagionale, які рухаються за даним маршрутом. Квиток до Віареджіо обійшовся нам у 9,70 євро на людину. Перед посадкою квитки необхідно обов’язково компостувати. Компостери, в більшості випадків, розміщені на перонах.

DSC_0614

Варто зауважити, що єдиною схожістю італійських потягів із нашими електричками є лише наявність частих зупинок. Загалом, це комфортабельні двоповерхові потяги обов’язково з кондиціонером, зручними сидіннями та всім сучасним обладнанням.

 

Через якусь годину ми вийшли на центральному вокзалі міста – Pisa Centralle, і одразу відправилися до найвідомішої пам’ятки міста – Пізанської вежі. Знайти її доволі легко, необхідно йти прямо від центрального виходу вокзалу за натовпом людей. Буквально за кілька сотень метрів шляху ми вийшли до площі Віктора Емануїла ІІ – першого короля Італії, який зумів об’єднати землі в єдину державу, тут також дуже багато пам’ятників, які встановлено на його честь.

DSC_0436

DSC_06107

DSC_00457

Далі, центральними пішохідними вулицями вийшли до найвідомішої площі міста – Кампо деі Міраколі, в перекладі – «площа Чудес», на якій і знаходиться усім відома падаюча вежа. Біля вежі ну дуже багато туристів, і всі обов’язково роблять фото, на яких  різними способами підпирають цю вежу. Не втрималися і ми! Падаюча веже є дзвіницею кафедрального собору міста – Санта Марія Асунто та розміщується у центрі площі Чудес. Поруч розташована також  дуже гарна, але чомусь не така популярна, споруда —  баптистерій Сан-Джовані.

DSC_0144

DSC_0511

 

DSC_0491

DSC_0523

Але полуденна середземноморська спека не дала можливості довго милуватися площею Чудес, тому ми відправилися поблукати прохолодними вузенькими вуличками Пізи. І однозначно я не погоджуюся з висловлюваннями багатьох туристів-відвідувачів даного міста, що у Пізі крім вежі нічого більше і дивитися. Насправді, місто дуже гарне і неповторне – вузенькі вулички, невеличкі площі, затишні траторії та піцерії, неповторна набережна Арно, середньовічний квартал – Борго Стретто та багато іншого приковують до себе погляд подорожуючого, сповнюють думки і душу чимось таємничим і романтичним, надихають на щось нове і творче.

DSC_00557

DSC_0557

DSC_0074

DSC_0084

DSC_0463

А ще, Піза – місто студентів. Зі 100 тисяч населення – 60 тисяч складає студентство. Саме тут знаходиться один з найстаріших університетів Європи – Пізанський університет, найвідомішим випускником якого є Галілео Галілей. Центральний  корпус університету розташований на п`яцца деі Кавальєрі (особисто мені, ця площа дуже сподобалася).

DSC_0564

DSC_0569

DSC_0563

Хоча мені і хотілося обійти і сфотографувати кожну вулицю чи площу міста, проте потрібно було рухатися далі до моря, але перед цим ми вирішили підкріпитися. Найшвидший варіант перекусити в Італії – це піца. Вона продається всюди від невеличких міні магазинчиків, де можна купити шматочок , до величезних ресторанів та тратторій. І варто сказати, що будь-де піца просто шикарна, це ще один своєрідний італійський шедевр, витвір кулінарного мистецтва. В повітрі так і витає аромат свіжоспеченого тіста, присипаного орегано, розплавленої ніжної моцарели, бекону, салямі чи прошуто. ЇЇ смак важко передати словами, і ще важче забути.

У тратторіях та ресторанчиках ціни на піцу коливаються від 6 до 12 євро. Наприклад, ми пообідали піцою у невеличкій затишній тратторії, разом з напоями нам обійшлося близько 10 євро. Доволі непогано за таку смакоту. А в невеличких магазинчиках немалий шматочок піци обійдеться в 1-2 євро (за час своєї подорожі ми неодноразово смакували і такою).

DSC_0146

Оскільки білети у нас були ще діючими, ми просто сіли  на наступний потяг regionale, який слідував у потрібному напрямку. Через півгодини ми прибули до невеличкого курортного містечка Віареджіо. В Італії це доволі відомий морський курорт, центр фешенебельного відпочинку на тосканському узбережжі. Хоча в місті і не збереглося середньовічної архітектури, проте всі будиночки витримані в одному стилі і виглядають дуже гарно. Ми якраз потрапили у період сієсти і поки дійшли до набережної, близько 1,5 кілометра не бачили жодної людини. Проте, на набережній, де зосереджено більшість ресторанчиків, таверн, бутиків та готелів – життя кипіло.

DSC_0022

DSC_0620

Прогулявшись трішки набережною повернули безпосередньо до Лігурійського моря. У Віареджіо пляж тягнеться близько 3 кілометрів широкою смугою золотистого пісочку. Більшість пляжів міста приватні, і щоб на ньому полежати треба взяти в оренду шезлонг і парасольку (близько 20 євро за день), але зайти і скупатися можна на будь якому. Хоча і був піднятий червоний прапор рятувальників, я все таки не зміг поїхати не скупавшись.

DSC_0648

DSC_0634

А ще з пірсу відкривається неймовірні панорами на Апеніни.

DSC_0684DSC_0698

Надихавшись морським теплим повітрям відправилися на потяг до Флоренції, бо вже наступного дня нас чекало нове місто, наче перенесене машиною часу з середніх віків. Далі буде…

Мій #безвіз, або бюджетна подорож до Італії. Частина 4. Сієна

Мій #безвіз, або бюджетна подорож до Італії. Частина 2. Флоренція

Швидкий та комфортний автобус о 6 год. ранку доставив нас до столиці Тоскани, батьківщини епохи Відродження – Флоренції. Забігаючи наперед скажу, що в цьому старовинному і мальовничому місті нам пощастило прожити 4 дні. Наші друзі-українці гостинно зустріли нас і поділилися «дахом над головою». Завдяки цьому нам вдалося зекономити на житлі, що зробило нашу подорож ще бюджетнішою.

А поки, вийшовши з автобусу, ми прямували по тихих і ще безлюдних вулицях до домівки друзів. Перше, що кинулося в очі, це наявність значної кількості місцевих жителів на ранковій пробіжці. Ми помітили, що багато італійців дуже слідкують за своїм здоров’ям та мають гарну спортивну статуру.

DSC_0314

Залишивши речі та випивши чашечку ароматної італійської кави, відправилися вивчати місто. Чому краще гуляти містом з самого ранку? На це є дві причини. Перша зрозуміла мабуть усім – чим раніше ви вийдете на прогулянку, тим менше будуть завантажені туристами вулички і визначні місця. А друга – ми подорожували Італією в самий запал літа, спека була просто нереальна (40-42° С в тіні), тому найкращим часом прогулянки був ранок, коли нічна прохолода ще не відступила під натиском палючого Сонця.

Кожне місто має свою візитну картку – пам’ятки та об’єкти, які при першому знайомству з містом необхідно насамперед побачити. Свої пошуки візитної картки Флоренції ми розпочали від центрального залізничного вокзалу – Санта Марія Новелла, який розміщується фактично в самісінькому центрі старого міста. Базиліка з однойменною назвою розміщена поруч з вокзалом і є найстарішою у Флоренції.

DSC_0226

Пробираючись вузенькими вуличками, нам почав відкриватися головний символ Флоренції – Кафедральний собор  Санта Марія Дель Фйоре – дуомо. Він просто вражає своїми розмірами: його висота – 90 метрів, а діаметр купола аж 42 м, тому його дуже складно навіть сфотографувати, адже з пяцца Дуомо на якому і розміщений собор, він повністю не поміщається ні в один з моїх об’єктивів. Собор почали будувати ще в 13 ст. і основні роботи закінчили у 15 ст, на той час в ньому поміщалися всі тодішні жителі Флоренції. Доповнює красу собору дзвіниця Джотто, яка здіймається на 85 метрів і разом з собором становлять єдину композицію. Собор з дзвіницею височить домінантою над усім містом, а унікальні його обриси не дадуть вам спутати панораму міста ні з яким іншим. На площі Дуому розміщена ще одна унікальна споруда, яка доповнює композицію Собору – Бабтистерій Сан Джовані (баптистерій – місце для хрещення) – найстаріша споруда Флоренції, побудована ще у 5 столітті.

aqjht

DSC_0363

Хоча ми і прийшли до собору відносно рано – близько 9 ранку, уже всі центральні вулиці і площа біля собору були повністю заповнені туристами, у розпал сезону їх тут ну дуже багато! Туристичні принади навіть сфотографувати важко – тому довелося повернутися сюди близько 6 ранку в один з наступних днів, щоб зробити ці фото.

DSC_0243

Наступним обов’язковим для відвідування об’єктом Флоренції є площа Сеньйорії, де розміщується палаццо Векіо – ще один відомий символ Флоренції – у минулому резиденція правителів Флоренції, а сьогодні тут ратуша. Біля палацу, прямо на вулиці, встановленні світові шедеври – статуї роботи Мікеланжело, Донателло.

DSC_02747

DSC_0268

DSC_02767

DSC_0270

Намилувавшись шедеврами мистецтва, відправилися до ще одного з символів Флоренції – найстарішого мосту Італії – Понто Векіо, який з’єднує береги річки Арно. З 14 століття він практично не змінився. Колись на ньому жили ремісники-м’ясники, а зараз його називають «золотим мостом» – адже м’ясні лавки замінили на ювелірні.

DSC_0303

DSC_0305

Біля Понто Векіо настільки людно, що сфотографуватися самому фактично не реально.

DSC_03017

DSC_0422

Звісно, що за дні перебування в Флоренції, ми могли побачити і ознайомитися з набагато більшою кількістю архітектурних пам’яток, музеїв, виставок  тощо. Але ми собі ставили зовсім іншу ціль. Першочерговим нашим завданням було не вивчити історичне минуле Флоренції та відвідати усі її музеї, де зберігається велика частина культурної спадщини людства, а стати часткою сучасного життя міста, відчути його ритм та особливості буденності.

DSC_0263

DSC_0312

DSC_03917

Для цього достатньо було бродити лабіринтами вулиць з широчезно відкритими очима і не випускати із виду жодної дрібниці. Що ж наші очі побачили? В першу чергу – неймовірно прекрасні, затишні, такі схожі одна на одну і такі різні вузенькі вулички з яскравими і не дуже вітринами, з середземноморськими і не тільки деревцями в горщиках, з чудернацькими дорожніми знаками, з силою-силенною велосипедів і мопедів на них, а також із незабутнім букетом ароматів. Крім наших очей насолоду отримували і наші нюхові рецептори: то  вздовж усієї вулиці нас супроводжував шлейф дорогих парфумів, йшли далі – і слинки котилися від неймовірних запахів свіжої випічки, на іншій вулиці голову кружляли аромати щойно спеченої піцци. Ну і як це все не спробувати, не скуштувати?

DSC_04177

Это слайд-шоу требует JavaScript.

DSC_0350

Это слайд-шоу требует JavaScript.

DSC_0244

Але в таку спеку найбільше хочеться морозива. Мало хто знає, що Італія – батьківщина морозива. В 1500-х рр.. саме у Флоренції сім’я Медічі попросила Бернардо Буонталенті організувати бенкет для короля Іспанії. Що він і зробив, представивши дещо кремове і холодне. Це дещо ми називаємо зараз італійським gelato. Саме у Флоренції в травні проходить знаменитий фестиваль морозива. А побувати в Флоренції і не скуштувати його, це все одно що приїхати в Рим і не побачити Колізей. Готують і продають італійське морозиво у невеличких кафе, які називаються джелатеріями. Різноманітність видів та буйність смаків просто зашкалює. Смак цього морозива лишається в пам’яті назавжди. І після нього ти не шукаєш якийсь смачніший вид, а намагаєшся викуштувати хоча б трішки схоже на нього, хоча б дещо наближене до цього ідеального смаку. Середня вартість морозива стартує від 1,50 євро за кульку. Мені найбільше до смаку прийшлося фісташкове та шоколадне, а Таня полюбляє ягідні та фруктові смаки, тому вибір морозива для неї був суцільною мукою, бо хотіла спробувати усі.

DSC_0766

З жінками взагалі страшно гуляти по Італії, бо десь тільки втратив пильність – і бюджетна поїздка може легко перетворитися в доволі дороге задоволення. Прогулянка по деяким вуличкам Флоренції, та інших італійських міст, потребує великої сили волі й мужності. Адже пройти повз вітрини магазинів і не спокуситися їх надписами «Sconti 70%» дуже важко. Саме на початку липня розпочинаються найбільші розпродажі в усіх магазинах та бутіках. Придбати плаття, сорочку, джинси тощо у таких магазинах як «Н&M», «Zara», «Bershka», «Mango» та ін.. можна за 5-15 євро. Таня не втрималася і все ж таки придбала дещо на згадку про Італію. В мене ж чоловіча витримка!!!

DSC_0360

За цікавими екскурсіями, шопінгом, масою фотосесій на фоні визначних місць, не помітили як настав вечір, а з ним і час перепочити та замислитися про вічне і прекрасне, про те, що радує око і шлунок та лікує душу. Настав час вечірньої трапези. В Італії вона починається з аперитиву. Але мова йде не про напій, який подається перед основною їжею, я говорю про цілий — банкет.

Аперитив по-італійськи починається десь о 18-30 год. і триває декілька годин. Гість купує напій, а закуска у вигляді «шведського столу» йде безкоштовно, або за незначну доплату. Крім того підходити за їжею можна скільки хочеш раз. Наші друзі завели нас у один невеличкий і непримітний ресторанчик, але  з дуже великим вибором страв. З напоїв ми вибрали відомі італійські коктейлі. А зі страв хотілось скуштувати все, але це було просто не реально. Було біля п’яти видів ароматної піцци, пасти, різноманітні салати, закуски, прошутто (в’ялене м’ясо), сири, різотто, велика кількість фруктів та овочів. Італійська кухня не потребує додаткових похвал. Вона використовує лише натуральні свіжі продукти. А тосканська кухня – одна із найкращих. Заплатили ми за це «свято живота» по 10 євро з людини. Після такого аперитиву не те що вечеряти, а і снідати не хотілось. Нижче на фото є адреса то фасад закладу за якими зможете його легко знайти. Хоча аперитив ви зможете знайти і в інших ресторанах, але наші друзі радять цей через великий вибір страв.

Это слайд-шоу требует JavaScript.

Проте у нас ще був запланований візит у одне з найулюбленіших місць туристів – площі Мікеланжело, звідки відкривається найкраща панорама на місто, особливо у світлі Сонця, що заходить. Безліч туристів найрізноманітніших національностей розміщується зручно на усіх східцях, біля поручнів, будь-де, де можна примоститись і споглядати цю красу. Всі хочуть зробити на згадку фото на фоні усього міста.

DSC_0281

DSC_0282-2

Вдруге ми сюди приходили перед нашим від’їздом, щоб ще раз закарбувати в пам’яті неймовірні краєвиди Флоренції, помилуватися її вечірніми вогнями, посидіти у тихому закутку з бутилочкою місцевого вина К’янті і обов’язково загадати бажання про повернення. Далі буде…

Мій #безвіз, або бюджетна подорож до Італії. Частина 3. Піза та Віареджіо

Мій #безвіз, або бюджетна подорож до Італії. Частина 1. Мілан

Мій #безвіз, або бюджетна подорож до Італії. Частина 2. ФлоренціяВсі українці з нетерпінням чекали, коли ж вони зможуть подорожувати по Європі без віз, і я не виняток. Тому,  як тільки стало відомо, що підписання угоди з ЄС про безвізовий режим реально відбудеться (десь за два місяці до безпосереднього запуску безвізу),  я одразу ж почав планувати майбутню подорож. Вагань з вибором країни, яку в першу чергу хотілося б відвідати, не було – це Італія. Справа в тому, що минулого року я вже відвідав цю надзвичайно гарну та історично багату країну. Враження від подорожі були настільки незабутніми, що вирішив сюди обов’язково повернутися!

Однією з головних вимог до організації майбутньої подорожі була низька вартість, тобто необхідно було знайти найдешевші варіанти як для переїздів так і проживання. Тож за три місяці до запланованої подорожі почав вишукувати варіанти, як дістатися до Італії. Найоптимальнішим варіантом виявився маршрут через Польщу, де доволі широка мережа Low-cost авіа компаній, що породжує високу конкуренцію, а отже і наявність дешевих рейсів у більшість країн Європи.

DSC_00084

Low-cost, дослівно, «низька вартість» — це бюджетні авіалінії, які за рахунок зниження операційних витрат (літаки проводять більше часу в повітрі ніж у аеропорту, використання нових літаків, збільшення кількості місць за рахунок ущільнення крісел, відсутність харчування) пропонують дуже вигідні тарифи на переліт.

Варто зауважити, що дешевий тариф діє виключно на переліт тільки з ручною поклажею, а додатковий  багаж та інші послуги можуть значно підвищити вартість перельоту. Тож ми подорожували тільки з невеличкими рюкзаками.

З Польщі до Італії (з Катовіце до Мілану), вдалося забронювати квитки на рейс компанії «Wizzair» по 10 євро з людини. Хоча в Україні теж працює ця компанія, проте ціни на рейси чомусь вищі, ніж у Польщі, тому квитки з Києва до Катовіце на рейс того ж «Wizzair» обійшлися в 35 євро з людини, але й ця вартість рівноцінна квитку на автобус.

Про особливості планування поїздок, корисні посилання, основні системи бронювання житла і переїздів та інші корисні поради обов’язково додатково напишу у одній з наступних статей.

Отже, подорож розпочалася з аеропорту Жуляни м. Києва. Реєстрацію, повітряну безпеку, митний контроль пройшли дуже швидко та і посадка в літак відбулася вчасно. Тому, чітко за графіком літак вилетів у напрямку до м. Катовіце. У Польщі за планом у нас була самостійна пересадка на рейс до Італії, тобто потрібно було вийти на територію Польщі та знову пройти реєстрацію та всі інші процедури. Це були два окремі білети, і в разі запізнення літака з Києва ніхто нам не гарантував потрапляння до Італії, адже low-cost компанії не практикують стикування рейсів. Тому квитки потрібно брати мінімум щоб було дві-три години між рейсами, до прикладу у нас було близько п’яти годин  (з врахуванням переведення годинників на годину назад, тому в нас в той день було 25 годин в добі).

DSC_00041

До речі, щодо без візу: по прильоту, при проходженні паспортного контролю у Польщі, нас лише запитали: «Що пан робитиме в Польщі?», я відповів, що пан їде до Італії. Побажали щасливої дороги і більше нічого (хоча в разі необхідності потрібно чітко представити мету поїздки, зворотні квитки, фінансові гарантії).

Літак до Італії вилетів вчасно, а чисте безхмарне небо дало змогу насолодитися видом з висоти на неймовірні Альпи. Так як наш літак прямував до аеропорту Бергамо то над горами ми пролітали досить низько, тому змогли розгледіти і їхні блакитні озера, і покриті льодовиком північні схили найвищих вершин…

DSC_001022

Одразу біля виходу з аеропорту Бергамо ми сіли в автобуc компанії «Terravision» (найдешевший перевізник) і за 5 євро з людини доїхали до центрального залізничного вокзалу Мілана – Milano centrale. Зазначу, що в Італії немає яскраво виражених автобусних зупинок, чи станцій. В більшості випадків вони позначені лише знаком, в кращому випадку – поставлено декілька лавок.

DSC_00131

До центру вирішили дістатися пішки, пройшовши старовинними вуличками міста. Мілан відомий також своїми парками. І хоч нам, у зв’язку з браком часу, не вдалося потрапити у відомий парк Семпіоне, проте ми все ж таки прогулялися невеличким парком і перепочили в тихому затишку дерев. Що нас там здивувало, так це наявність безхатчинків. Таня взагалі думала, що в Європі їх немає, а виявилось, що навпаки. В Італії безхатчинків, які поселилися в тихих закутках під тінню дерев, або облюбували лавки парку чи вокзалу дуже багато, особливо біженців з Африки та Сирії.

DSC_00213

DSC_00261DSC_0028

DSC_01861

Отже, що ж нам вдалося побачити за цей короткий проміжок часу. Першим визначним місцем, до якого ми підійшли, був найвідоміший оперний театр світу – Ла Скала. Але його зовнішній вигляд настільки непримітний і звичайний, що ми декілька раз перечитала назву на табличці, чи дійсно це та сама будівля, в якій збирається уся міланська аристократія.

DSC_00601

DSC_006122

За декілька метрів від театру, в самому серці «столиці моди»,  знаходиться її архітектурна перлина – Галерея Віторіо Емануеле ІІ – один з найстародавніших торговий пасаж в світі. Яскраві фрески, витончені скульптури, мозаїчна підлога і головна родзинка – скляна покрівля і гігантський купол, не залишать байдужим жодного туриста. Саме тут знаходяться найдорожчі бутіки міста: Prada (найперший в світі, відкритий в 1913 р.), а також Gucci, Louis Vuitton, Dolce&Gabbana та інші.

DSC_01365

DSC_0068dDSC_00657

Вийшовши з галереї, ми стали ніби вкопані. Зачаровані величчю і красою Міланського собору, освітленого сонячним промінням, боялися навіть моргнути, щоб картинка не зникла. Розкішнішої та величнішої споруди я ще не бачив. Кафедральний собор Діви Марії Нашенте (або просто Дуому – з італ. собор) – четвертий в світі за величиною готичний храм, який може вмістити 40 тис. осіб одночасно. Його будівництво розпочалося на початку 14 ст., а закінчилося аж через 5 століть – у 1813 р., окремі деталі добудовують і досі. Вхід до храму і підйом на дах відкритий до 18:00 (на жаль, ми прийшли значно пізніше) і є безкоштовним. Зайти в Собор ми не змогли, проте затрималися біля нього до сутінок, щоб помилуватися незвичайною красою вітражів, підсвічених із середини.

DSC_01692

DSC_0098123DSC_0095DSC_0117

Прогулялися ми і «Золотим чотирикутником» Мілана – кварталом, який об’єднує 4 вулиці з найбільш пафосними, дорогими і модними магазинами. Тут і ювелірні магазини Тіфані, Булгарі, а також Gucci, Versace, Dior, Burberry, Valentino, Prada, Armani та багато інших.

DSC_00474

DSC_0069

DSC_01941

Найпопулярнішого замку Мілана – Замку Сфорца, ми дісталися у вечірню пору. Цей замок пройшов участь в багатьох боях, був зруйнований Наполеоном і відновлений у 20 ст. В свій час, роботами по його оздобленню займався сам Леонардо да Вінчі. Зараз тут знаходиться велика кількість різноманітних музеїв. Ми ж лише помилувалися його фасадом та пофотографували.

Перед Замком Сфорца знаходиться фонтан «Весільний торт» — покровитель усіх закоханих, який виконує одне-єдине бажання – одружитися чи вийти заміж, достатньо лише кинути в нього монетку. По крайній мірі в це вірять найромантичніші жительки Мілана.

DSC_0205

Так як поряд розташована станція метро, а час був досить пізнім, ми вирішили їхати до нашої автобусної станції Lampugnano, з якої близько 2 год. ночі відправлятиметься автобус до Флоренції. Вся система громадського транспорту Мілана представляє собою єдину мережу, тому і білети в ній єдині. Вартість 90-хв поїздки на будь-якому транспорті – 1,50 євро. Білети можна купити в автоматах на станціях метро, в газетних і табачних кіосках. Ми скористалися автоматом на станції. Тільки не викидайте квиток одразу, як пройшли турнікети, адже потім ви без нього не зможете вийти.

DSC_0219

На автобусній станції ми просиділи довгих 4 години в очікуванні нашого автобусу. Справа в тому, що в  Італії доволі дорогі переїзди, тому ще до поїздки я купив квитки на автобус, а найдешевший тариф — 10 євро, якраз у найнезручніший час. Проте, це дало змогу значно зекономити – звичайна вартість квитка близько 35 євро. Що нас вразило на вокзалі, так це бруд та наявність великої кількості тиняючих туди-сюди темношкірих емігрантів. В якийсь момент ми взагалі залишилися у двох на зупинці, що викликало ще ті відчуття. Проте, як потім ми дізналися, вони досить мирні (не хочуть повертатися на батьківщину), тому ведуть себе дружелюбно.

DSC_0153

Автобус прибув вчасно, і ми попрямували до Флоренції. Комфортність та зручність автобусів з кондиціонерами та wi-fi, відкидні крісла, якість доріг дозволяють повноцінно виспатись, а водії-шумахери (до речі їх завжди двоє) швидко доставили нас до місця призначення. To be continued////

Мій #безвіз, або бюджетна подорож до Італії. Частина 2. Флоренція

Тетяна Прокопчук, Андрій Марущинець