Після затяжної холодної зими «поклик гір» в мені був настільки голосним, що я вже не міг дочекатися травня, щоб зустрітися з цими величними подекуди ще засніженими вершинами, з цілющим гірським повітрям та повноводними ріками. Таких як я любителів походів та пригод назбиралося ще 13 чоловік.
Тому, не зраджуючи традиції – походу в гори на травневі свята – ми відправилися на побачення з Карпатськими вершинами новим маршрутом – вирішили перевірити себе на кам’яних розсипах Горган.
Потяг доставив нас до с. Татарів, звідки до стартової точки маршруту близько 10 км. Туристи долають цей шлях по різному – хтось проходить пішки, хтось під’їзджає на таксі. Ми обрали другий варіант, оскільки не хотіли витрачати час та сили на нецікаву асфальтовану дорогу.
Безпосередньо пішохідна частина нашого маршруту розпочалася неподалік водоспаду Женецький Гук, який утворився на річці Женець. Він, мабуть, є одним із найвідвідуваніших туристами водоспадів, адже практично до самого об’єкту прокладена хороша дорога, чим ми завдячуємо розміщеній поруч резиденції третього президента України. Висота падіння води сягає 17 метрів. Сам водоспад відносно молодий і утворився внаслідок повені у 50-ті роки ХХ століття. Найповноводніший та найпотужніший він саме навесні, коли тануть сніги.
Поруч з водоспадом у зоні відпочинку ми зупинилися на обід, тож у нас було достатньо часу на фото та милування…
Підкріпившись, ми почали набирати висоту (з 700 метрів від водоспаду до 1250 метрів – місця нашої ночівлі — полонини Хом’яків). Це був доволі крутий підйом густим буковим лісом. Піднімаючись в гору, назустріч нам спускалось більше 50 людей (як дорослих, так і школярів) з величезними мішками. Виявилося, що це волонтери, які самоорганізувалися у ФБ та вирішили очистити від сміття полонину Хомяків. На сьогодні це одне з найбрудніших місць в Карпатах. Причина забруднення — дуже великий потік подорожуючих, в основному з поряд розташованих карпатських курортів – Яремче, Буковель, які лінуються прибирати після себе сміття.
Тож вже на чистій полонині, в затишному місці з прекрасним видом, ми розбили свій табір і під смачний борщ з захватом милувалися заходом Сонця, що ховалося за вершину Синяк, підкорення якої нас очікувало вже наступного ранку. Поряд з нами на полонині знаходилось ще з десяток різних груп туристів, проте ми вирізнялися з-поміж інших чисельністю і веселощами. Вже вкотре в наших походах качаються не лише м’язи ніг та спини від ходьби, а і м’язи пресу від жартів. Посиденьки біля вогнища під пісні та жарти – це теж одна з найулюбленіших частин походу.
Ранок зустрів нас дуже теплою сонячною погодою. Тож поснідавши та зібравши наш табір, рушили далі на підкорення найвищої вершини маршруту – гори Синяк (1665 м). Як тільки ми піднялися вище лінії лісу, одразу відчули особливості Горган. Справа в тому, що в Горганах немає класичних альпійських лук, а всі схили покриті кам’янистими розсипами – «ґреґотами». Їх так називають, тому що під час руху брил по гірських схилах камені віддають глухий шум, який місцеві жителі називають герготіння. Розміри цих кам’яних брил коливаються від декількох сантиметрів до кількох метрів, тож шлях не з найпростіших, адже необхідно рухатися з каменю на камінь в повній концентрації…
Тут нам відкрилася неймовірна панорама на ще засніжені масиви Карпат – Чорногору та Свидовець, на важкодоступні райони Горган та найвідоміший зимовий курорт України – Буковель.
Внаслідок швидкого розвитку останнього, на самій вершині Синяк було дуже багато «туристів-матрасників», тих, хто не ночують в палатках, а відпочивають на курорті.
Чергу сфотографуватися біля позначки на вершині довелося чекати довго. Відтак, тут ми і пообідали, після чого продовжили рух по самісінькому хребту, неначе герої фільму Володар кілець. Дійсно, забарвлене в зелений колір від порослого мохом та лишайником каміння, палюче сонце, блакитне небо та гірські краєвиди перенесли нас у казку.
Хоча маршрут по гребеню хребта і був всього декілька кілометрів, однак на цій ділянці кам’яні брили були ще більших розмірів, і на перехід, який би за звичайної стежки ми б пройшли за годину, в Горганах у нас зайняв більше трьох годин. Складнощів цього року додавала ще й аномальна для травня спека.
Крім г. Синяк ми підкорили і наступну по хребту вершину, другу за висотою на маршруті – Малий Горган. А далі нас чекав один з найстрімкіших у карпатських походах спуск. Та ще й у тих, хто боїться висоти, він почав викликати панічні атаки, адже доводилось не лише різко скидати висоту, ступаючи по великих кам’яних брилах, а і долати ділянки дрібного каміння, яке скочувалося під ногами. Але завдяки дружній підтримці та взаємодопомозі ми змогли подолати й ці перешкоди, і вже за годинку часу наша група прибула на полонину Блажів, де ми і стали на ночівлю у затишку карпатських ялин.
Наступного дня наш маршрут пролягав вздовж річки Зубринка, яка знаходиться у глибокій гірській долині в оточенні густих смерек. Цього дня нам довелося переходити в брід гірську річку з настільки холодною водою, що аж зводило ноги.
А вже близько 17:00 ми розбили табір на затишній галявині недалеко від міста Яремче. Хтось приймав ванни в стрімких водах, хтось готував вечерю, хтось релаксував — як завжди був лаунж.
Так як потяг був з Яремче — вирішили вийти з самого ранку, щоб не лише познайомитися з містом, а й скуштувати традиційних карпатських страв в одному з місцевих закладів. До речі, рекомендую завітати у ресторан «Турист», що біля будинку культури, — бограч там відмінний.
Дорогою до Яремче завітали до водоспаду Дівочі сльози. Як на мене, назва «водоспад» та його розпіареність гучніші ніж дійсність, і цей об’єкт більш слугує для приваблення туристів.
Ось так промайнуло чотири веселих, сонячних травневих дні. Ми не лише насолодилися неймовірними краєвидами, провели веселі вечори у дружній компанії, випробували себе на кам’яних розсипах, а і зарядилися позитивом і енергією на робочі будні.
Наступна «підзарядка» планується вже на Боржавському хребті 13-15 липня та 2-6 серпня на Мармаросах. Ще є декілька вільних місць.
