Лаунжувати ми прибули у невеличке курортне містечко Кобулетті. Тут ми зупинилися в одному з кемпінгів, вартістю 7 ларі (близько 70 грн) з особи за добу, який розміщується за 100 метрів від узбережжя Чорного моря. Увесь наступний день ми відпочивали на морі, а також прогулялися цим курортом. Якщо говорити про Кобулетті, то це типовий приморський курорт – щось схоже до нашого Коблево. Будова міста – 2 довжелезні вулиці (близько 12 км), які йдуть паралельно морю і такої ж довжини набережна та пляж, який, до речі, з гальки як і у Криму. Основними привабливими об’єктами є, мабуть, набережна і пляж, ну і класична інфраструктура курортного містечка – готелі, ресторани, сувенірні ринки. Якщо ви любите спокійний пляжний відпочинок, то цей курорт вам сподобається: практично все житло поруч з морем, велика кількість закладів харчування та магазинчиків, ну і ціни тут доволі демократичні, на рівні з українськими курортами. Цікавим і смачним заняттям у Кобулетті для нас стало збирання лісових горіхів і смакування ними. Збирали ми їх одразу на березі моря. Де ж вони там взялися? Протягом доби до цього у горах вирувала сильна гроза, яка позбивала величезну кількість горіхів і гілок ліщини, які струмками і річками були винесені в море.
А вже наступного дня ми відправилися у Батумі – місто, про яке я неодноразово читав – економічне диво і головний курорт Грузії. Адже саме тут діє вільна економічна зона, казино, залучено іноземні інвестиції. І справді, як тільки ми сюди потрапили, то склалося враження, що ми виїхали замежі Грузії і потрапили в один з дорогих курортів Європи. Маршрутка з Кобулетті доставила нас практично до центру міста – до морського вокзалу та гавані. В Батумі, як і в інших містах Грузії, є значна кількість туристичних інфоцентрів,де можна безкоштовно взяти карту міста, різні буклетики і навіть якісний путівник десь на 100 сторінок.
Озброївшись картами та путівником ми відправилися знайомитися з основними пам’ятками міста. І першим на нашомумаршруті виник «Парк Чудес» — велика відкрита площа на набережній з найбільшою концентрацією пам’яток міста.
Тут же розміщений сучасний символ міста – 8 метрова модернова скульптура «Алі та Ніно». Пам’ятник був створений по мотивах популярного роману Курбана Саїда, про кохання грузинської християнки Ніно та азербайджанського мусульманина Алі, які через різну національність та віросповідання не можуть бути разом. Статуї постійно рухаються. Впродовж 10 хвилин можна спостерігати як вони повільно зближаються, зливаються в єдине ціле і розходяться.
На площі також розміщена одна з найбільш незвичайних будівель міста – Вежа алфавіту — в честь грузинського алфавіту, одного з найдавніших у світі. Вежа має висоту 135 метрів і побудована в формі молекули ДНК, яку створюють 33 літери грузинської азбуки.
Посеред «Парку чудес» стоїть батумський маяк, який був побудований в кінці ХІХ століття французами. Колись він розташовувався на самій окраїні мису, і далеко виступав у море. А тепер по його розташуванню можна судити наскільки під час створення міста його відсунули від міських кварталів.
Довершує образ «Парку чудес» величезне оглядове колесо, висотою 55 метрів.
Далі ми відправилися прогулятися вздовж головної пам’ятки міста — батумського приморського парку, який простягається на 7 кілометрів, через весь Старий і Новий Батумі. Фактично це величезна набережна – гігантська прогулянкова зона, в якій розбиті парки з субтропічною рослинністю, прокладені зручні пішохідні та велодоріжки, встановлено безліч лавок і дуже цікавих і самобутніх скульптур та художніх інсталяцій.
Ми пройшли практично увесь приморський бульвар. Вздовж старого міста спостерігається скупчення парків, колонад, а біля нового Батумі було враження, що гуляємо десь на Маямі біч – пальми, модернові хмарочоси, люди на велосипедах та роликах.
Після приморського парку ми відправилися в глиб Старого Батумі. Тут теж все відполіровано-реставровано, Особисто мені така реставрація не дуже по душі, адже складається враження, що всі будівлі побудовані просто під старовину. Тут ми відвідали центральну площу Батумі — площу Європи, в центрі якої встановлено статую Медеї з золотим руном, яка нагадує про тісний взаємозв’язок Грузії з Європою.
В продовження прогулянки старим містом, завітали і на площу Пяцца, і на Театральну площу та й загалом прогулялися вуличками міста. Обідати завітали до одного з місцевих ресторанів, ціни досить демократичні. Для прикладу страва із 5 великих хінкалей (стандартна порція на 1 людину) коштувала 4 ларі.
Надвечір ми ще вирішили піти на оглядове колесо, щоб з висоти пташиного польоту ще раз оглянути цей без перебільшення економічне диво Грузії.
Що вразило в Батумі, так це чистота і доглянутість всього і всюди: червоні двосторонні велодоріжки, пальмові алеї вздовж бульварів та вулиць, модернові хмарочоси та пам`ятники, високотехнологічна інфраструктура. Дивлячись на сучасний Батумі і не скажеш, що років 15 тому це був типовий провінційний курорт. Однак, зважена політика та інвестиції, дали змогу побудувати грузинський «Дубаї».
Стомлені, але сповнені вражень ми поверталися до свого кемпінгу в Кобулетті. Вже з маршрутки ми бачили ту відому нічну ілюмінацію Батумі, але сил вже не було, тому повернемося сюди ще, адже залишилося ще багато чого подивитися — це і канатна дорога, і ботанічний сад, і старовинні фортеці. Повернемося ми сюди наступного серпня, адже Кавказ настільки полонив нас, що походи в Грузію будуть кожного року, запрошуємо і вас!
Цього дня у нас був запланований відносно невеличкий перехід – всього 10 км. Перехід був досить легким з уже такими знайомими і звичними для нас кавказькими краєвидами – нескладна стежка прокладена по траверсу невисокого хребта. Хоча і тут ми змогли знайти цікаве заняття. Як виявилося, в траві, обабіч стежок, росла величезна кількість грибів – маслюків, підберезовиків, підосиновиків. Тож вже на підході до общини Ушгулі – цілі нашого сьогоднішнього дня – ми зібрали чималий пакет грибів на вечерю.
