Порту: знайомство під келих портвейну

Новий 2019 рік ми зустрічали в Італії й нам це так сподобалося, що 2020 рік вирішили теж зустріти в іншій країні. Андрій Марущинець – мій чарівник-втілювач мрій — як задумає щось, його ніщо не зупинить. А задумав він показати мені океан. 🏄‍♂️Можливо на нього вплинули мої постійні наспівування: «Хочу на берег океана»🌴🏝️, при тому, що я така стара, що пам’ятаю цю пісню у жіночому виконанні, а не Олега Винника.

✍️Задумав – зробив. Хоча це було не просто. Води океану ми вирішили «скуштувати» на Канарських островах. Але так як 🎶«А на Канарах лучше чем на нарах» (а це наспівував Андрій), то перед новим роком сюди рветься чи не пів європейського світу. Самі розумієте – попит = пропозиції, а тому і квитки на переліт, і проживання в декілька разів виросли в ціні, та ще й закінчилися вільні місця (хоча ми почали моніторити за 2 місяці).
❓Думаєте Андрія це спинило? Ні!! Він все ж таки побудував маршрут, завдяки якому нам вдалося побачити неймовірне місто і стерти ще одну країну на нашій скреч-карті Європи.

🌇Порту… Ще з висоти пташиного польоту, а вірніше з ілюмінатора літака, це місто закохало мене в себе. І незважаючи на те, що знайомству з ним передувала безсонна ніч в Мадриді – наш ентузіазм і бажання побачити усе просто зашкалювали. Більше них було хіба що бажання випити кави☕ і поїсти в місцевому кафе.

✍️Місто Порту виникло на базі портового містечка Порт Кале. Одні вчені вважають, що його заснували грецькі колоністи і назва походить від грецького слова калліс –«прекрасний». На думку інших, його заснували римляни й назвали Кале — скорочено від назви Теплий порт. Ви знаєте, мені підходить і той, й інший варіант, адже це дійсно надзвичайно мальовниче, затиште місто, і як на мене – дуже тепле. Ми наче не в кінці грудня сюди приїхали, а по нашим міркам десь у травні.

Порту – єдине місто Європи, яке тричі вигравало звання European Best Destination. З 1996 року історична частина міста знаходиться під охороною ЮНЕСКО і є Всесвітньою спадщиною.

🚉Своє знайомство з містом ми розпочали з вокзалу Сан-Бенту. Будівля зведена в ХІХ ст.. на місці старого монастиря і вражає більше, ніж деякі музеї. Стіни вокзалу представляють собою картини з історії Португалії, викладені знаменитим біло-блакитним кахлем азулєжу.
Азулєжу є головним аспектом португальської архітектури, оскільки його застосовують на стінах, підлозі та навіть стелі і зустрічається у інтер’єрах та екстер’єрах церков, палаців, звичайних будинків, шкіл, ресторанів, барів тощо. Воно використовувалось не лише як орнаментальна форма мистецтва, але й мало специфічну функціональну здатність, як регулювання температури в будинках.

🕍На найвищій точці Порту розташований Кафедральний Собор, побудований ще в ХІІ столітті. Саме навколо нього згодом зводилися жилі будинки і розросталося місто. Він помітний з будь-якої точки Порту, а з його оглядового майданчику відкривається неймовірний вид на усе місто.

🕍Від Кафедрального собору, по вузеньким старим вуличкам і переходам ми спустилися до однієї з найвідоміших споруд міста – мосту Дона Луїша І. Збудований міст за проєктом учня та компаньйона Гюстава Ейфеля — Теофіла Сейріга у 1886 році, а названий на честь тодішнього короля.🌉Сьогодні це залізничний, автомобільний і пішохідний міст через річку Дору, він з’єднує місто Порту та місто-супутник Віла-Нова-ді-Гайя.

Пішохідною частиною мотсу ми перейшли в це містечко, адже з нього відкривається найкращий вид на місто Порту та міст Луїша І. Саме Віла-Нова-ді-Гайя є головним центром виробництва портвейну: тут концентрується більшість виноробень, порт та біржа вина.

Саме долина річки Дору, є батьківщиною відомого нам міцного червоного вина – портвейну. А завдячуємо ми відкриттю цього напою не лише португальцям, а і британцям. В XVII столітті англійці почали активно освоювати португальський ринок вина. Причиною того були зіпсовані стосунки з Францією, що змушувало комерсантів шукати нові виноробні місця.

⚓⛵Шлях із Порту до берегів Темзи в умовах парусного флоту займав багато місяців. Вино, яке перевозили на кораблях в бочках, довгий час знаходилося без належного догляду, без доливки, внаслідок чого воно псувалося. Португальські винороби помітили, що більш міцні вина добре переносять морське перевезення і не втрачають якість. Це наштовхнуло їх на думку перед подорожжю доливати до вина спирт, відігнаний з вина. Є думка, що ледачі працівники-селяни вливали спирт в бочки з суслом, не дочекавшись закінчення процесу бродіння. У напої залишався цукор і виходило солодке міцне вино, яке зберігало стабільність протягом тривалого транспортування. Проте, є легенда, що перше міцне вино спробували ліверпульські виноторговці, що прибули в 1678 році за партією вина до аббата Ламегу. Той пригостив їх незвичним напоєм, щедро збагаченим коньячним спиртом. Гостям сподобалось і саме вино, й ідея. Так розпочалося звеличення портвейну, або порто, як його називають в Португалії.
Звісно, ми не могли не продегустувати цей напій на його батьківщині. Напевно, це був перший пункт у моєму з Андрієм списку «зробити-побачити». Портвейн виявився досить смачним і дуже підступним…

✍️На протилежному від Віла-Нова-ді-Гайя березі річки Дору простягається найколоритніший та найвідоміштй квартал Порту – Рібейра. Це вузенькі, вимощені бруківкою вулички з різнокольоровими будинками, лавками ремісників, безкінечними сходами і барами з портвейном. ⛵Звідси відходять катери для прогулянок і старовинні кораблі.

👩‍🍳Пройшовши вздовж набережної, всіяної ресторанами з сотнями столиків на літніх майданчиках, повністю заповненими туристами, повз аромати морепродуктів, м’яса і смаженої картоплі, ми страшенно зголодніли. Але як завжди пообідати вирішили в більш віддалених від туристичних районів закладах. Андрій дуже любить автентичні кафе і ресторани, куди обідати ходять місцеві, де офіціанти не знають англійської, а більшість столиків зайнята дідусями, які неквапливо сьорбають каву, вино чи пиво і голосно щось обговорюють. І ми вже знали, де знаходиться такий заклад (поруч з Ратушею «Almada Café»). Тому попрямували саме туди. В обідню пору нам пощастило захопити останній вільний малесенький столик, який щільно прилягав до іншого чужого столика.

🍛Жителі Порту пишаються основними трьома стравами: тріпаш-а-мода-ду-Порту, франсізінья і бакаляо. Перша страва прийде до смаку всім, хто любить тушене свиняче м’ясо з нутрощами і квасолею. Francesinha — це великий гарячий бутерброд, який складається із хліба, декількох різновидів м’яса і ковбас, все це подається під плавленим сиром і пивним соусом. Bacalhau – португальська тріска, або в кулінарії солено-вялена тріска. Існує більше 365 способів приготування бакаляо, по одному на кожен день року.
Андрій замовив франсізінью, я – запечену тріску з картоплею, ну і звісно ж по бокальчику портвейну. Після такого обіду не те що не хотілося більше ходити, а і не моглося.) Заплатили ми за це до 10 євро.

А ще Порто має вихід до Атлантичного океану, і туди можна дістатися громадським транспортом (метро чи автобус). Ми вибрали другий варіант і з самого ранку наступного дня — відправилися до узбережжя Атлантичного океану. Це було перше знайомство з океаном. Він вразив мене і зачарував своєю потужністю, силою та гуркотом хвиль, що налітали на берег і розбивалися в мільярди краплинок на 2-3 м у висоту, свіжістю вітру, що сплутував волосся, криком чайок і пустими пляжами, вздовж яких неспішно прогулюються туристи та виходять на пробіжку місцеві жителі. Звісно що нове знайомство ми вирішили одразу відсвяткувати, тому прихопили з собою бутилочку місцевого винця. В подорожах не гріх посмакувати ним і вдень.

На набережній, біля гирла річки Дору вже близько 150 років слідкує за безпекою та спокоєм маяк Мольхе до Дору, об стіни якого з неймовірним гуркотом розбиваються прибережні води. Сьогодні він виконує більше туристичну функцію. Подорожуючі приходять сюди помилуватися неймовірними пейзажами, що поєднали безкрайній океан, гарну набережну з пальмами і велич маяка. Ми теж пробули тут досить довго, намагаючись спіймати в кадрі

Порту залишило масу позитивних вражень і ще обовязково повернемося в це місто і Португалію. Ми однозначно рекомендуємо відвідати це дивовижне місто, адже тут не лише мальовничо, затишно, а й досить дешево, якщо дивитись по європейським міркам.

Тетяна Прокопчук, Андрій Марущинець


Порту: знайомство під келих портвейну

Новий 2019 рік ми зустрічали в Італії й нам це так сподобалося, що 2020 рік вирішили теж зустріти в іншій країні. Андрій Марущинець – мій чарівник-втілювач мрій — як задумає щось, його ніщо не зупинить. А задумав він показати мені океан. 🏄‍♂️Можливо на нього вплинули мої постійні наспівування: «Хочу на берег океана»🌴🏝️, при тому, що я така стара, … Читать далее Порту: знайомство під келих портвейну

Стежками середньовічного П`ятиземелля

В листопаді 2019 відбулася подорож Клубу мандрівників «Подорожуй ТОЛКОВО» на лігурійське узбережжя Італії в Чінкве Терре. Ми поїхали туди в самий розпал «не сезону» і не прогадали, адже нижній шар атмосфери, попри всі прогнози, був теплим і сонячним. У нас залишилася величезна кількість фото, а ще більше вражень, тому розповідь про трекінг до Чінкве Терре … Читать далее Стежками середньовічного П`ятиземелля

Автоподорож Елладою. Частина 5. Афіни

Афіни – колиска Західної цивілізації, батьківщина демократії, театру, більшості гуманітарних наук та дисциплін, основних математичних принципів, філософії, історіографії, політичних наук тощо. І одне з найбільших наших розчарувань… За частотою згадок місто стоїть на одному щаблі з Римом, Парижем чи Лондоном. А від так у нас теж були певні очікування щодо нього. Проте, перше враження не … Читать далее Автоподорож Елладою. Частина 5. Афіни