Похід країною сванів. Дні 8, 9, 10. Морські

Лаунжувати ми прибули у невеличке курортне містечко Кобулетті. Тут ми зупинилися в одному з кемпінгів, вартістю 7 ларі (близько 70 грн) з особи за добу, який розміщується за 100 метрів від узбережжя Чорного моря. Увесь наступний день ми відпочивали на морі, а також прогулялися цим курортом. Якщо говорити про Кобулетті, то це типовий приморський курорт – щось схоже до нашого Коблево. Будова міста –  2 довжелезні вулиці (близько 12 км), які йдуть паралельно морю і такої ж довжини набережна та пляж, який, до речі, з гальки як і у Криму. Основними привабливими об’єктами є, мабуть, набережна і пляж, ну і класична інфраструктура курортного містечка – готелі, ресторани, сувенірні ринки. Якщо ви любите спокійний пляжний відпочинок, то цей курорт вам сподобається: практично все житло поруч з морем, велика кількість закладів харчування та магазинчиків, ну і ціни тут доволі демократичні, на рівні з українськими курортами. Цікавим і смачним заняттям у Кобулетті для нас стало збирання лісових горіхів і смакування ними. Збирали ми їх одразу на березі моря. Де ж вони там взялися? Протягом доби до цього у горах вирувала сильна гроза, яка позбивала величезну кількість горіхів і гілок ліщини, які струмками і річками були винесені в море.

dsc_0006

dsc_0008

А вже наступного дня ми відправилися у Батумі – місто, про яке я неодноразово читав – економічне диво і головний курорт Грузії. Адже саме тут діє вільна економічна зона, казино, залучено іноземні інвестиції. І справді, як тільки ми сюди потрапили, то склалося враження, що ми виїхали замежі Грузії і потрапили в один з дорогих курортів Європи. Маршрутка з Кобулетті доставила нас практично до центру міста – до морського вокзалу та гавані. В Батумі, як і в інших містах Грузії, є значна кількість туристичних інфоцентрів,де можна безкоштовно взяти карту міста, різні буклетики і навіть якісний путівник десь на 100 сторінок.

dsc_0052

dsc_0045-2

Озброївшись картами та путівником ми відправилися знайомитися з основними пам’ятками міста. І першим на нашомумаршруті виник «Парк Чудес» — велика відкрита площа на набережній з найбільшою концентрацією пам’яток міста.

DSC_0215

Тут же розміщений сучасний символ міста – 8 метрова модернова скульптура «Алі та Ніно». Пам’ятник був створений по мотивах популярного роману Курбана Саїда, про кохання грузинської християнки Ніно та азербайджанського мусульманина Алі, які через різну національність та віросповідання не можуть бути разом. Статуї постійно рухаються. Впродовж 10 хвилин можна спостерігати як вони повільно зближаються, зливаються в єдине ціле і розходяться.

DSC_0076

DSC_0249

На площі також розміщена одна з найбільш незвичайних будівель міста – Вежа алфавіту — в честь грузинського алфавіту, одного з найдавніших у світі. Вежа має висоту 135 метрів і побудована в формі молекули ДНК, яку створюють 33 літери грузинської азбуки.

DSC_0214

Посеред «Парку чудес» стоїть батумський маяк, який був побудований в кінці ХІХ століття французами. Колись він розташовувався на самій окраїні мису,  і далеко виступав у море. А тепер по його розташуванню можна судити наскільки під час створення міста його відсунули від міських кварталів.

DSC_0093-2

Довершує образ «Парку чудес» величезне оглядове колесо, висотою 55 метрів.

DSC_0068-2

Далі ми відправилися прогулятися вздовж головної пам’ятки міста — батумського приморського парку, який простягається на 7 кілометрів, через весь Старий і Новий Батумі. Фактично це величезна набережна – гігантська прогулянкова зона, в якій розбиті парки з субтропічною рослинністю, прокладені зручні пішохідні та велодоріжки, встановлено безліч лавок і дуже цікавих і самобутніх скульптур та художніх інсталяцій.

DSC_0105-2

DSC_0209

Ми пройшли практично увесь приморський бульвар.  Вздовж старого міста спостерігається скупчення парків, колонад, а біля нового Батумі було враження, що гуляємо десь на Маямі біч – пальми, модернові хмарочоси, люди на велосипедах та роликах.

DSC_0196

DSC_0200

Після приморського парку ми відправилися в глиб Старого Батумі. Тут теж все відполіровано-реставровано, Особисто мені така реставрація не дуже по душі, адже складається враження, що всі будівлі побудовані просто під старовину. Тут ми відвідали центральну площу Батумі — площу Європи, в центрі якої встановлено статую Медеї з золотим руном, яка нагадує про тісний взаємозв’язок Грузії з Європою. 

DSC_0165

DSC_0172

В продовження прогулянки старим містом, завітали і на площу Пяцца, і  на Театральну площу та й загалом прогулялися вуличками міста. Обідати завітали до одного з місцевих ресторанів,  ціни досить демократичні. Для прикладу страва із 5 великих хінкалей (стандартна порція на 1 людину) коштувала 4 ларі.

Панорама_без_названия1

DSC_0268

DSC_0264

Надвечір ми ще вирішили піти на оглядове колесо, щоб з висоти пташиного польоту ще раз оглянути цей без перебільшення економічне диво Грузії.

DSC_0229

DSC_0244

Що вразило в Батумі, так це чистота і доглянутість всього і всюди: червоні двосторонні велодоріжки, пальмові алеї вздовж бульварів та вулиць, модернові хмарочоси та пам`ятники, високотехнологічна інфраструктура. Дивлячись на сучасний Батумі і не скажеш, що років 15 тому це був типовий провінційний курорт. Однак, зважена політика та інвестиції, дали змогу побудувати грузинський «Дубаї». 

Стомлені, але сповнені вражень ми поверталися до свого кемпінгу в Кобулетті. Вже з маршрутки ми бачили ту відому нічну ілюмінацію Батумі, але сил вже не було, тому повернемося сюди ще, адже залишилося ще багато чого подивитися — це і канатна дорога, і ботанічний сад, і старовинні фортеці. Повернемося ми сюди наступного серпня, адже Кавказ настільки полонив нас, що походи в Грузію будуть кожного року, запрошуємо і вас!  

Похід країною сванів. День 6 та 7. Ушгульський

Черговий ранок в Сванетії зустрів нас прохолодою та вже добре нам знайомими, всюди сущими, кавказькими коровами.  Поснідавши та вчергове зібравши увесь наш побут та похідні «будинки», відправилися далі по  маршруту.

DSC_1350

DSC_1357Цього дня у нас був запланований відносно невеличкий перехід – всього 10 км. Перехід був досить легким з уже такими знайомими і звичними для нас кавказькими краєвидами – нескладна стежка прокладена по траверсу невисокого хребта. Хоча і тут ми змогли знайти цікаве заняття.  Як виявилося, в траві, обабіч стежок, росла величезна кількість грибів – маслюків, підберезовиків, підосиновиків. Тож вже на підході до общини Ушгулі – цілі нашого сьогоднішнього дня –  ми зібрали чималий пакет грибів на вечерю.

DSC_1367

DSC_1379

Хоча Ушгулі, найвисокогірніша община Грузії й навіть Європи,  знаходиться найдалі від столиці Верхньої Сванетії – Местії, однак ми помітили, що вона дуже популярна серед туристів, особливо із західної Європи. Тут досить багато невеличких кафе, гестхаусів, місцевих перевізників. Відтак, склалося враження, що всі місцеві жителі працюють виключно в сфері послуг. Тож поки ми присіли в одному з місцевих кафе пообідати та перепочити, адже полуденна спека трішки нас виснажила, я вам розповім декілька цікавих фактів про цей населений пункт.

DSC_1394

DSC_1405

Часто Ушгулі називають найвищим селом в Єропі, однак це не зовсім правильно, адже це найвисокогірніша община Європи (якщо межу між Європою та Азією проводити Головним кавказьким хребтом). Община Ушгулі складається з чотирьох сіл: Жибіані, Чвебіані, Чажаші та Муркмелі, які розміщені доволі компактно, та майже не видно візуальної межі між ними. Община розташовується на висоті 2 200 метрів над рівнем моря, у витоків річки Інгурі (яку ми відвідали в перший день нашої подорожі) біля підніжжя найвищої вершини Грузії (г. Шхара 5138 м).  Як і вся Сванетія, Ушгулі славиться своїми вежами, яких на сьогодні нараховується до 50. Особливо їх багато в Чажіші, де ніби і досі у розквіті середні віки — кам’яні вежі, вузькі брудні вулиці з бігаючими по ним свинями і коровами. У цьому поселенні немає ні кафе, ні гестхаусів – тому воно сприймається найбільш автентично.

 

DSC_0144

DSC_1396

Однією з найвідоміших пам’яток Ушгулі є чоловічий монастир Ламарія, який схожий на замок й на фоні засніжених вершин виглядає особливо гарно…

DSC_1399

DSC_1397

В Ушгулі ми запланували розбити табір не віддалено на природі, а в одному з кемпінгів (нагадуємо, що в Грузії під кемпінги здаються  двори місцевих жителів). Вирішили так, тому що хотіли відпочити більш культурно, тобто прийняти душ, вільно залишати речі, здійснюючи  радіальний вихід. Ми знайшли кемпінг з неймовірною панорамою всього за 5 ларі з людини. Крім того, у нашому розпорядженні було кафе господарів, в якому ми змогли вкотре спробувати місцевої кухні. Щодо гостинності, то тут все як завжди в Грузії – на рівні – господарі повністю довіряють туристам (як приклад — в кафе був холодильник з різними напоями у вільному доступі, а ми вже аж при виселенні розрахувалися за випите (ніхто не перевіряв що ми брали і скільки брали, а просто повірили у нашу чесність)).

DSC_1410-2

DSC_1415

Крім того, наша «толкова» команда поповнилася ще одним учасником – кавказькою вівчаркою, якій ми дали горде ім’я Барон. Загалом, собаки, на рівні з коровами та свинками, є одними із символів Верхньої Сванетії. Їх тут досить багато і більшість з них вільно гуляє горами то з однією, то з іншою групою туристів. А наш Барон виявився ще й гурманом і поціновувачем українського сала (вкрав у нас два останні великі шмата й закусив двома ще теплими пурі).

DSC_0088

Тож ранком наступного дня ми та Барон вирушили у радіальний вихід на Сванетський хребет – у найвищий етап нашого кавказького походу. Довжина хребта складає 85 км і відділяє Верхню та Нижню Сванетію. Його найвищою точкою є гора Лайла (4008 м), а середня висота — близько 3000 метрів. Ще в першій половині ХХ століття на висотах вище 2600 метрів цілий рік лежав сніг, однак зараз, у зв’язку з глобальним потеплінням, влітку цей хребет став прохідний – снігу вже немає взагалі.

 

DSC_0004

DSC_0021

З хребта відкривається найкраща панорама на Головний Кавказький хребет — від Ушби до Шхари, однак побачити його чітко і повністю ми не змогли, адже того дня верхня частина хребта була затягнута хмарами. Але й той вид був просто неймовірним і залишиться в нашій пам’яті на довгі роки. Піднімалися ми протягом 3 годин, набравши висоту з 2200 м до 3000 м та пройшовши близько 5 км звивистих і крутих стежок. Барон виявився вихованим мандрівником — слухняно йшов у колоні, нікого не переганяючи. Але на самій вершині віддихувались не лише ми, а і він.

Панорама_зі-Сванського-хребта

DSC_0028

DSC_0061

Спустившись, ми урочисто перейшли у стадію «лаунджу» — сповна насолодились грузинським вином та гострим кубдарі, якого більш ніде не скуштуєш, крім Сванетії.

Наступного ранку нас чекав як завжди тривалий і екстремальний переїзд до узбережжя Чорного моря — містечка Кобулеті.

Як ми там відпочивали — читайте згодом. Далі буде….  

 

Похід країною сванів. День 5. Щоденник Тані

Записано з вражень Тані

6:00 – Як же важко прокидатись… І не тому, що «стрілка годинника» щойно перескочила поділку шостої ранку, і не тому, що учора я знову сильно стомлена відключилася від буденності, поринувши у сон ще о 21:00 (хоча думки про завтрашні майбутні кілометрові переходи не покидали мене навіть в царстві Морфея), і навіть не тому, що знову потрібно збирати усі речі у рюкзак, складати палатку… Чому ж так важко? А тому, що зараз я лежу, загорнувшись у тепленький спальник, висунувши лише носа у маленьку щілинку, додивляюся кольорові сни, а вже через якихось півгодини мені доведеться, знову надягнувши на плечі 12-ти кілограмовий рюкзак, трясучись від ранкового холоду (а я ще та мерзлячка), лізти у холоднючу воду, балансувати на мокрому слизькому камінні і подумки молитися, щоб не хлюпнутися у цю швидку річку. Ну а потім ще півгодини переодягатися, сушитися і зігріватися.

Ось так, лежачи в палатці і наперед малюючи яскраві картини майбутнього, і розпочався один з найкращих та цікавих днів мого життя – 5-й день походу.

 

6:30 Зібравшись з духом, виходжу із палатки. Ба… А тут не так все і страшно,  і не так вже й холодно. День обіцяє бути чудесним – на синьому небі ні хмаринки, сонячне проміння ще не осяяло долину річки, але вже почало відсвітлювати білу шапку гори….. Потрібно поспішати, адже саме зараз річка не така повноводна.

DSC_1126

7:00 – Підходимо до місця переправи. Відчуття – мега-мега круті, суперові, толкові… Які вони там ще бувають? Та не страшно зараз зовсім!!!! Води дійсно значно менше, ніж учора й течія не така швидка. Тепер з’являються думки і план не про те, аби не впасти, а вже про те – якби це ось так пройти, щоб і ноги не намочити. Мрійниця ж я однак. А ось та маса льоду попереду, звідки річка бере початок – це ж просто потрібно бачити вживу! Це ж вау і ого!!! Ось це і є та всім відома сила і велич природи. Одразу пригадала лекцію В.Воловика із Загального землезнавства про гляціально-нівальні форми рельєфу. Тьху ти… Тут краса неймовірна, а я про лекції десятилітньої давності. Хоча про що там нам розказували? Про троги, цирки, кари… Та тут все є, все як книжка писала. Не даремно значить географію вчила. Та що це я, зараз же не про те йде мова. Що там Андрій розказує? Він точно у Вікіпедії перед подорожжю порився. — «Льодовик Лардаад або Адіші є найбільшим льодовиком Сванетії. Він сформувався на гірському масиві Адіші – Тетнульді. Саме з нього витікає річка Адішчала, яку ми зараз будемо переходити вбрід. Льодовик же бере свій початок на висоті 4000 метрів і спускається десь до 2500 метрів, а сам язик льодовика опускається до 2360 метрів».

DSC_1134

7:30 – Перейшли річку досить швидко і легко. Ноги все ж намочила, тому довелось перевзуватись. Піднявшись трішки вище на гору та залишивши бурхливу річку і такі ж бурхливі спогади позаду, знайшли зручне місце на сонечку і почали готувати уже такий традиційний, смачний та ситний сніданок. Що саме? Звісно ж вівсянку, сер! Але дійсно смачну. В горах несмачної їжі не буває. В горах буває лише замало їжі, але це не в нашому випадку.

DSC_1136-2

8:00 – Повз нас уже почали проходити поодинокі туристи-«мокроножники», тобто такі як ми.  А вже через якихось 2-3 години їх стане на десятки більше і переходитимуть вони річку теж вбрід, але не ногами, а сидячи верхи на конях місцевих жителів і заплативши по 10 ларі з людини. І з кожною годиною зростатиме не лише рівень води в річці і швидкість її течії, а і вартість переправи – до 10 дол.США з людини. Але ми вже в цей час будемо високо в горах.

8:30 – Поснідали. Зарядились. Пішли. Андрій насварився на мене із Сураєм, що ми його –  інструктора — перегнали… Доведеться плентатись десь по середині.

9:00 — Йдемо.

9:30 – Все ще йдемо.

10:00 – Привал. Підкріпились солоденьким. Привали – це мій найулюбленіший час і відрізок дороги в походах.

10:15 – Знову йдемо. А ще — фото, знову фото, і тут фото, і там фото, і ось на цьому горбочку теж фото.

DSC_1142-2

DSC_1251

11:00 – Нарешті ми піднялися на перевал. Андрій сказав, що це найвищий перевал нашого походу — Чхунтрієрі (2722 м), і з цього місця відкривається найкращий вид на найвищу ділянку Головного Кавказького хребта – Безенгійську стіну. На «стіні» знаходиться 5 пятитисячників, у тому числі і найвища вершина Грузії – г. Шхара – 5193 м. Те, що це найвищий перевал я відчула, можна було і не казати. Ноги самі це зрозуміли. І вроді сили ще є, а все ж пальці у ботинках вже у трубочки згортаються. Ех, коли вже той багаторазово обіцяний лаундж на пляжі. Гори це гарно, гори це супер, але виспатися б в теплі, поніжитися б на хвилях і можна було б знову вверх.

DSC_1234

DSC_1187-2

Панорама_без_названия1

DSC_1246

11:30 – Рушили далі.  Ну нарешті стежка йде вниз…Хоча хто його знає як краще і легше. Дорогою відкриваються засніжені п’ятитисячники на фоні квітучих гірських долин.

DSC_1277

DSC_1293

DSC_1297

13:00 — Пообідати зупинились біля прекрасного, багатокаскадного водоспаду Халде. Зайшла у воду освіжити ноги, послизнулась на камінні, плюхнулась на п’яту точку. А вода то тепла. Перед обідом в усіх оздоровлюючий, охолоджуючий та відновлюючий сили природній душ. Хлопцям простіше — роздяглися і все, а мені довелось в одязі лізти під водні потоки. Пару криків, визгів, затамувань подиху — краса — тепер я знову сповнена сил і налаштована на продовження маршруту. До місця нашої ночівлі потрібно пройти ще декілька кілометрів.

DSC_1302

DSC_1312

 

14:30 — Пройшли невеличке село Халде, де купили свіжий та запашний пурі на вечерю. Селом взагалі-то це важко назвати. Зараз там лише 2-3 вцілілих будинки, які стоять поруч з купою розвалин. Проте, мешканців ми побачили лише в одному будинку, де функціонує магазин, електроенергія виробляється завдяки сонячним батареям, що знаходяться поруч та власник якого величає себе «головою села». Він так і сказав — «Это мое село».

DSC_1329

15:00 — Знову йдемо. Жара просто нестерпна. Але нам ще залишилось недовго до ночівлі.

DSC_1334

18:00 — Прийшли на місце. Знову корови… Вони тут просто всюди. Ще й наглі такі, нікого не бояться — як не в рюкзак залізуть, то вже щось з багаття ухопити пробують, добре, що ще не розібрались, як в палатки заходити.

DSC_1344

20:00 Тільки сонечко зайшло за гору, як одразу похолодало. Знову натягую на себе весь теплий одяг, що є. Ось вони — температурні контрасти… Чомусь в цьому поході я страшенно не висипаюсь. Тільки наступає вечір, поїли — і я вже мрію про теплий спальник і «зручну» палатку. Андрій просить ще посидіти перед багаттям. Та яке там посидіти, якщо я вже чую шепіт «подушки», яка так ніжно, лагідно кличе мене до себе. Засинаю одразу, не встигнувши навіть усіляких страшилок наніч собі придумати (як я люблю в інших походах, коли сон не йде, а в голові думки як не про ведмедів та собак, то про усіляких примар крутяться, і храп хлопців у радість — адже до тиші не прислухаєшся).

І вам солодких снів. Завтра знову не менш цікавий перехід.

Тетяна Прокопчук, Андрій Марущинець

Похід країною сванів. День 4. Мандруючий

Ранок четвертого дня розпочався зі смачної філіжаночки кави, яку ми готували, не виходячи з палатки. Цього дня було мабуть одне із найгарніших пробуджень: неймовірна непорушна тиша, прохолодне та надзвичайно свіже гірське повітря, чисте небо, нічну темряву якого поступово почало проганяти ранкове сонячне проміння. Ще декілька хвилин — і саме Сонце піднялося з-за високих гір, поступово освітлюючи величезну долину річки Мульхара та прогріваючи землю. У горах надзвичайно відчувається ось цей перепад температур — ідеш на сонці — жарко і спекотно, тільки воно зайшло — одразу стає холодно. В ось такій романтичній атмосфері ми поснідали, зібрали табір і розпочали підйом до чергового перевалу.

DSC_0982

DSC_0978

DSC_0994

Стежка вела нас густими заростями ліщини, рододендрону та карликової берези. Інколи ми виходили на відкриті ділянки, звідки відкривався вид на ущелину Твібері та вже добре відому нам гору Ушбу. За декілька годин ми дійшли до високогірного плато, де нещодавно було збудовано новий гірськолижний курорт Тетнульді. Пройшовши ще кілька кілометрів вздовж підйомників поряд десь із сотнею інших туристів, ми дісталися перевалу — 2500 м. Для Кавказу це взагалі низько, але якщо порівнювати з Карпатами — то висота значна. Звідси найближча відстань до вершини Тетнульді, однак сьогодні нам не вдалося зафотографувати ту саму ідеальну пірамідальну форму, бо вершина вдягла шапку із білих хмар.

DSC_0998

DSC_1001

 

DSC_1006

DSC_1025

DSC_1029

DSC_1040

А далі нас чекав спуск південними схилами Тетнульді до села Адіші, яке заховалося між стрімкими гірськими хребтами.

DSC_1049

DSC_1078

Село Адіші розміщене на висоті 2100 метрів і є одним з найдавніших та важкодоступних сіл Сванетії. Тут ще у 897 році було написане найстаріше Євангіліє Грузії. І здається, що час тут ніби зупинився десь у Середньовіччі — про цивілізацію говорять тільки вивіски гестхаусів та туристи, які блукають вузькими кам’яними вулицями. У 1987 році на Адіші зійшла лавина, яка зруйнувала багато будинків, не завдавши шкоди жодній сванській вежі. Відтоді село було розселено. Зараз тут проживає 6 сімей, які влітку активно займаються бізнесом (приймають туристів у гестхаусах), а взимку більшість з них виїжджає на рівнинну Грузію. Добрий десяток закордонних туристів, які йшли паралельно з нами, залишились на ночівлю саме тут.

DSC_1085

DSC_1081

DSC_1089

DSC_1086

А ми, пообідавши та перепочивши, пішли далі вздовж річки Адішчала практично до самісінького її витоку, не доходячи десь з кілометр до льодовика. Річки на Кавказі дуже потужні (з карпатськими навіть порівняти важко) — стрімкі, повноводні, глибокі, вони вимивають породи і несуть їх з неймовірною швидкістю. Практично всі річки дуже мутні — наче величезні щвидкісні потоки цементу. У більшості річок основним типом живлення є льодовикове. Тому вдень та ввечері, коли сонце активно пригріває і розтоплює льодовикову кригу — річки стають більш потужні та повноводні, а вночі та вранці — рівень води спадає, а швидкість течії дещо нижча.

DSC_0952

DSC_1110

Саме тому нам доведеться переходити дану річку завтра о 5 годині ранку в місці, де вона розділяється на 3 потоки. Як нам вдалося це зробити та як переходять течію інші туристи — читайте в наступній статті нашого блогу.

DSC_1117

Ну а ми, тепло одягнувшись — адже сусідство з людовиком дуже дало про себе знати у виглядді значного пониження температури, як тільки Сонце сховалось за горизонт — та смачно повечерявши, пішли відпочивати в очікуванні нових вражень та пригод.

DSC_1120.jpg

DSC_1123

Андрій Марущинець, Тетяна Прокопчук

Читайте наступну розповідь: Похід країною сванів. День 5. Щоденник Тані

Похід країною сванів. День 3. Активно-похідний

Ранок зустрів нас сонячною та безвітряною погодою з відмінною видимістю, що немало порадувало нас та підняло морально-психологічний стан на ще вищий рівень. Поснідавши та  зібравши всі свої пожитки в нелегенькі рюкзаки, наша команда вийшла на маршрут. Залишаючи Местію позаду, ми ще довгий час мали змогу милуватися її краєвидами, великим скупченням сванських веж, неспішним пробудженням місцевих жителів та туристів.

DSC_0709

DSC_0713

DSC_0762

А згодом нам у всій своїй красі відкрилася гора Ушба, про яку ми писали в попередній статті та красою якої так і не змогли насолодитися в той день через початок грози. Сьогодні ж її засніжені вершини виблискували білизною на яскраво-блакитному небі та у поєднанні із зеленими квітуючими літніми луками створювали незабутнє враження. Емоції вирували. Хотілось фотографувати все і з усіх ракурсів, а коли розуміли, що фото все рівно не передає тієї краси, то з широко відкритими очима і затамованим подихом намагалися закарбувати в пам’яті всі ті неймовірні краєвиди.

DSC_0737.jpg

DSC_0741

DSC_0770

DSC_0785

DSC_0777

Ще до обіду, набравши висоту 500 м, що було не так легко зробити як пишеться зараз, адже довелося підніматися крутою і дуже вузькою лісовою стежкою ще із півсотнею інших туристів то пропускаючи когось, то переганяючи, ми зійшли на перший в цьому поході перевал висотою близько 2000 метрів. Тут ми зробили досить тривалий перепочинок, адже нам відкрилася запаморочлива панорама долини річки Мульхара з величезною кількістю маленьких сванських поселень та ще одна з відомих вершин – Тетнульд.

DSC_0867

DSC_0806

DSC_0836

DSC_0857

Гора Тетнульд (з груз. Біла гора) висотою 4852 метри є десятою за висотою вершиною Кавказу. ЇЇ ще називають еталонною горою, адже з якого б боку ви на неї не дивилися —   все рівно побачите правильну пірамідальну форму з чотирма гранями.

DSC_0912

Крім нас на перевалі було ще дуже багато туристів з різних куточків як пострадянського простору, так і Євросоюзу, адже трекінгові маршрути Сванетією є одними із найпопулярніших не лише в Єропі, а і у світі. Особливо багато ми зустрічали любителів подорожувати з Німеччини, Великобританії, Польщі, Росії, України та ін. Варто зауважити, що на відміну від Українських Карпат, де туристів значно менше — гори Грузії надзвичайно чисті. Тут ви не побачите не те що гори смітників, рідко зустрічаються навіть кинутий папірець чи пуста пляшка. Не знаємо, чи пов’язано це з культурою туристів, чи можливо тут постійно прибирають місцеві, тим паче, що новенькі пронумеровані баки для сміття ми зустрічали навіть у найвіддаленіших і важко доступних селах, проте факт залишається фактом.

DSC_0932

Нафотографувавшись на перевалі, ми розпочали спуск до долини річки Мульхара повз значну кількість сванських поселень, які розташовані по маршруту. Дорогою ми зустріли багато домашніх свиней, які просто гуляли вулицями, пагорбами та самі шукали собі їжу. Згадався мультфільм з дитинства — «Далеко, далеко, на лугу пасутся ко….. «, а тут не кози, і навіть не корови, тут — свині.  Для нас це було досить дивним…

 

DSC_0938

Это слайд-шоу требует JavaScript.

Проте, головною твариною Свантеїі є корови, які пасуться в горах інколи в таких важко доступних місцях, що часто виникало питання — «як вони туди вилізли?». Гуляють корови до пізнього вечора, ніхто їх тут не пасе і таке враження, що вони усюди.

DSC_1103

Это слайд-шоу требует JavaScript.

Пройшовши декілька кілометрів долиною річки, ми вийшли до с. Жабеші — орієнтовного місця нашої ночівлі.

DSC_0945

DSC_0952

DSC_0958

Велика кількість туристів залишилася позаду, через те що окремі групи попрямували до різних сіл на ночівлю. Це пов’язано з тим, що більшість з таких мандрівників здійснюють піші переходи з невеличкими рюкзаками від одного села до іншого і ночують у місцевих гестхаусах.

Гестхаус – дослівно, гостьовий будинок, господарі якого живуть в ньому ж, або поруч і здають кімнати туристам за певну плату. В таких будинках можна не лише переночувати, а і в досталь поласувати місцевими стравами, які готують господарі та вартість яких включена. Зараз практично кожен будинок в Сванетії перетворений в гестхаус (туристів вистачає) і це фактично є основним джерелом заробітків місцевого населення. Ціни розпочинаються від 20 ларі (200 грн.) за ніч з людини і в залежності від умов та віддаленості – популярності поселення – зростають. Найдорожчі гестхауси ми зустріли в Ушгулі. Часто діти, які в школі вивчають англійську і знають декілька фраз, запрошують туристів саме до свого гесту.

DSC_1083

Нас теж намагались заманити в такі гестхауси місцеві діти, не встигли ми і декілька кроків зробити по селу. Але так як ми справжні туристи, які ночують у наметах, то місцем нашої ночівлі стала вирівняна ділянка над селом з неймовірною панорамою не лише на с. Жабеші, а й величні гори, що його оточують. Поряд знаходилося і джерело мінеральної води типу «нарзан», зі смачною, але дещо перенасиченою залізом водою.

DSC_0962

DSC_0970

Гори Кавказу виявилися доволі виснажливими: чи то значний перехід під палючим Сонцем, чи може висота близько 2000 м, змусили нас вже о 21 -00 спати міцним цілющим сном…. Далі буде…

Андрій Марущинець, Тетяна Прокопчук

Читайте наступну розповідь: Похід країною сванів. День 4. Мандруючий