Подорож до «п’яти земель» (Чінкве Терре). Частина 2. Вернацца, Монтероссо та Ріомаджоре

Після прогулянки ранковою Корнілією та запашної італійської кави ми відправилися в трекінг до наступного з містечок п`ятиземелля.

День виявився сонячний та теплий, тож у гарному настрої розпочали рух. Як і вчора ми обрали не найкоротший (платний) маршрут, а дещо складніший — з більшим набором висоти. Проте, я вважаю, що він теж не менш цікавий і є прекрасною альтернативою для тих, хто має більше часу у своєму розпорядку.

Першу частину дороги ми рухалися паралельно морю через оливкові сади та виноградники, а потім нас чекав доволі стрімкий підйом до невеличкого селища Сан Бернардино, яке розміщується практично на вершині гори на висоті близько 400 метрів, та з якого відкривається незабутній вид на Корнілью, на розчленоване морем узбережжя Чінкве Терре та Лігурійське море.

Йдучи крізь виноградники на схилах пагорбів Чінкве Терре, ми неодноразово зустрічали залізні конструкції, які йдуть стрімко в гору посеред виноградних насаджень. Це монорельси — так звана виноградна «мінізалізниця», адже по ним курсують мініпотяги з вагонетками. Справа в тому, що схили тут дуже круті, а виноград вирощують на штучно створених терасах. В період збору винограду ці конструкції використовуються для транспортування врожаю до виноробні чи точки, звідки його вже можна забрати іншим транспортом.

Загалом Чінкве Терре славиться своїм вином. Тут виготовляють, насамперед, білі сухі та десертні вина. Найпоширенішими сортами, які культивуються в пятиземеллі, є Боско, Альбарола та Верментіно, а також лікер Шаккетра, який виготовляється із в’яленого винограду.

Після маленького перепочинку в Сан- Бернардіно ми вирушили до наступного з містечок пятиземелля — Вернасси. Шлях був не складним — постійний спуск обабіч автомобільної дороги повз численні виноградники та оливкові сади. Також дорогою ми неодноразово помічали дерева хурми з масою стиглих плодів на них, і мені доводилося якось відволікати Таню, щоб вона не полізла на одне з них, адже любителю цього фрукта втриматися було дуже важко.

Головна вулиця Вернацци вивела нас до головної площі, розміщеної біля моря, поруч з гаванню. Саме тут відпочиває найбільша кількість туристів, адже звідси відкривається найкраща панорама на місто. З усіх містечок Чінкве Терре саме Вернацца, на наш погляд, є наймальовничішою.

Після відпочинку та фотосесії на фоні міста ми попрямували до замку Дорія та сторожевої вежі Белфорта, звідки можна роздивитися містечко з іншого ракурсу. Зайти туди коштувало лише 1,5 євро.

Оскільки в цей же день нам потрібно було повертатися до Флоренції, і часу на відвідини ще двох з п’яти містечок Чінкве Терре залишалося дуже мало, ми вирішили далі пересуватися потягом. Переїзд з Вернацци до Монтероссо зайняв у навс всього лиш 4 хвилини.

Монтероссо — найбільше за площею та населенням містечко, яке має більш рівнинний рельєф та великий пісчаний пляж. Пагорб святого Христофоро розділяє місто, так би мовити, на дві частини – старовинну середньовічну та нову, яка нагадує класичний морський курорт з готелями, ресторанами та розважальними закладами. Через тунель під пагорбом Христофоро ми вийшли на вулички старого міста, прогулялися ними, покуштували смачного місцевого морозива та насолодилися спокоєм туристичного містечка в несезон (хоча таке відчуття, що несезону тут майже не буває).

А вже на заході сонця, все тим же потягом ми дісталися до останнього з містечок Чінкве Терре – Ріомаджоре. Воно розміщується практично на скелях й умовно його можна розділити на три частини – вокзал, центр та рибацький квартал. Всі ці частини з’єднуються між собою тунелями. Найбільш відомі панорами на місто відкриваються з рибацького кварталу, але й туристів тут найбільше, тож, щоб сфотографуватися, потрібно трішки зачекати доки дійде черга. На жаль, на прогулянку Ріомаджоре у нас було тільки 40 хвилин, то ж ми не змогли детально ознайомитися з його видами, вуличками, головними будівлями.

За враженнями та емоційною складовою ця подорож була неймовірною — мальовничі краєвиди, від яких перехоплює подих, тиша і спокій туристичного містечка в міжсезоння, романтика та славнозвісний італійський колорит, темперамент, гостинність місцевих жителів. Приємні спогади й досі зігрівають нас у ці холодні зимові вечори і додають сил й натхнення в очікуванні неймовірних пригод та подорожей, які попереду в усіх членів клубу мандрівників «Подорожуй толково». Приєднуйся і ти.

Андрій Марущинець, Тетяна Прокопчук

В листопаді ми плануємо знову пройтися стежками Чінкве Терре — запрошуємо і Вас: Трекінг по Італії. Чінкве Терре + Флоренція та Піза

Подорож до «п’яти земель» (Чінкве Терре). Частина 1. Від Манароли до Корнільї

Ще за декілька місяців до Нового року ми вирішили відсвяткувати його якось по особливому,  як не дивно найкращим варіантом який спав нам на думку – виявилося в подорожі. Вибір напрямку теж особливо довго не обирали – тож запланували поїздку до вже знайомої нам Італії, а саме Флоренції (детальніше про місто читайте у наших попередніх статтях). А ще, крім відпочинку в столиці Відродження, запланували похід по одному з найгарніших у світі трекінгових маршрутів в Національному Парку Чінкве Терре. Про цей трекінг і піде далі наша розповідь.

Національний парк Чінкве Терре розміщується  на західному узбережжі Італії, в регіоні Лігурія поруч з містом Спеція. Завдяки унікальним морським та гірським пейзажам, а також наявністю середньовічних пам’яток він входить до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Чінкве Терре (в перекладі з італійської – п’ять земель) простягається на декілька кілометрів вздовж скелястого лігурійського узбережжя і включає в себе 5 середньовічних міст: Ріомаджоре, Манарола, Корнілья, Вернасса та Монтерросо-аль-Маре. Всі містечка побудовані понад морем і з’єднуються між собою численними пішохідними стежками, що робить цей регіон одним з наймальовничіших та найкращих місць для трекінгу.

Ще два століття тому цей регіон був практично ізольований від зовнішнього світу (внаслідок скелястого складного рельєфу не було доріг, які б з’єднували його з зовнішнім світом) і всі містечка були типовими рибальськими та сільськогосподарськими територіями. На сьогодні дістатися Чінкве Терре можна як автотранспортом, так і залізницею. Крім того усі 5 містечок теж з’єднані між собою залізничним шляхом, який прокладений крізь скелі та проходить практично повністю в тунелях. Переїзд від одного містечка до іншого потягом займає в середньому 2-4 хвилини  і коштує близько 2 євро. Улітку поїзди між усіма містечками ходять мало не кожних 15 хвилин, а взимку інтервал між ними складає 1 годину. Тож для туристів, які не дуже полюбляють піші прогулянки, відпочивати тут теж дуже зручно.

Своє знайомство з Чінкве Терре ми розпочали з Манароли (друге з боку Спеції містечко після Ріомаджоре). Його постійне населення становить всього 450 осіб. Місто ніби затиснуте між двома скелями, де фактично є лише одна пряма широка вулиця, що спускається до моря та обабіч якої розмістилися середньовічні генуезькі будинки-вежі.

Не дивлячись на те, що на календарі було 30 грудня – тут панувала справжня, по нашим міркам, весна. Погода була сонячною та теплою (+16 ℃). І хоч ми приїхали в низький сезон, проте туристів тут було все рівно дуже багато.  Пройшовши кілька сотень метрів у напрямку моря, ми вийшли до набережної.

dsc_5187-2
dsc_5190-2

Тут нам відкрилася мабуть найвідоміша панорама — візитна картка Чінкве Терре, яку найчастіше можна побачити на листівках та рекламних постерах. Всі будинки в місті пофарбовані в  яскраві кольори та  гармонійно розміщені на скелі, ніби стародавній амфітеатр, де місце сцени займає гавань.

dsc_5207
dsc_5217

Намилувавшись видом на середньовічне місто, ми вирушили однією з пішохідних стежок до наступного містечка Чінкве Терре – Корнільї, де ми заздалегідь забронювали собі житло. Варто зауважити, що найкоротші піші стежки між містечками є платними (7, 5 Євро за день). Вони є найпростішими, практично без набору висоти, і найкоротшими за дистанцією, проте простягаються вздовж узбережжя і є надзвичайно мальовничими.

dsc_5234

Існують і безкоштовні стежки, які зазвичай трішки важчі, адже є певний набір висоти, і дистанції, відповідно, теж більші. У нас вибору не було, так як найкоротші стежки вздовж узбережжя взимку закриті, довелося підніматись вгору.  Проте, нам, досвідченим пішим туристам, маршрут довжиною 6 км з набором висоти близько 500 метрів видався дуже простим, єдине – в теплому одязі та зимових черевиках було дуже жарко.

dsc_5260

Всі стежки та піші маршрути в Чінкве Терре є чітко розміченими та всіляко облаштованими: зі сходами, містками, перилами, маркерами та вказівниками. Такі маршрути є практично ідеальними для легкого трекінгу і підсилу всім.

Наш маршрут спершу пролягав крізь приватні виноградники місцевих  фермерів. Цей регіон дуже славиться своїм вином, яке є дуже смачним, і продегустувати його можна, зайшовши у одну з численних приватних виноробень, які навіть відмічені на туристичних картах. Далі, нас поступово почала оточувати середземноморська рослинність – від оливкових дерев обабіч стежок до вічнозелених дубів та теплолюбивих сосен.

dsc_5334

На заході сонця ми дісталися до наступного містечка Чінкве Террре – Корнільї. Це єдине містечко, яке не знаходиться біля самого моря, а розміщене на скелі на рівні близько 100 метрів над рівнем моря. Це також найменше з містечок – населення всього 250 людей ну і тут найменша кількість туристів.

dsc_5332
dsc_5343

Орендували ми окрему квартиру з панорамним видом на містечко. Взимку вартість оренди втричі менша, ніж влітку. Великих супермаркетів тут немає, лише декілька маленьких магазинчиків з дещо завищеними цінами і велика кількість невеличких барів, кафе та ресторанів (хоча взимку значна їх частина закрита).

Наш вечір приємно довершив Вінченсо — колоритний продавець у маленькому магазинчику вина, сиру і прошутто. У нього величезна колекція вінілових пластинок, які він періодично переставляє на програвачу. Він не лише продає товар, але і пригощає відвідувачів місцевим вином, підтанцьовує і підспівує. Тут велика черга, але ніхто не поспішає, не нервує. Навіть, коли Вінченсо попросив зачекати, доки він послухає вступ пісні, всі стояли і ловили теж її ноти, а потім увесь магазин хором підспівував «Welcome to the hotel California». Вранці наступного дня ми продовжили знайомство з містечком: прогулялися вузенькими вуличками Корнільї, спустилися до бурхливого зимового моря на причал містечка та випили ароматної італійської кави.

А вже після сніданку — відправилися у піший перехід до наступного містечка Чінкве Терре — Вернасси. Далі буде… Частина 2.

В листопаді ми плануємо знову пройтися стежками Чінкве Терре — запрошуємо і Вас: Трекінг по Італії. Чінкве Терре + Флоренція та Піза